Створено: Понеділок, 08 березня 2010, 12:01
Ієромонах Яким Сеньківський ЧСВВ

sw jakym Ієромонах Яким Сеньківський ЧСВВ

Іван Сеньківський народився 2 травня 1896 р. у Гаях Великих біля Тернопо­ля в багатодітній сім'ї селян Семена й Антоніни (із Кардубів) Сеньківських. Бать­ко його - досвідчений господар, який вміло обробляв 40 морґів орної землі, доглядав багато тварин, тримав велику пасіку, яка налічувала триста вуликів. Це була важка робота, яка вимагала участі всіх членів родини. Тому всі діти ви­ростали працьовитими, з почуттям обов'язку й пошани до людей, праці.
Батько Івана, Семен Сеньківський, не шкодував грошей на навчання й виховання своїх дітей, а виховувались вони в християнсько-релігійному та національно-патріотичному дусі. Такі дії і життєва позиція батька були доб­рим прикладом для дітей і родини. Тому зрозуміло, що обидва сини: Іван (пізніше ієромонах Чину Святого Василія Великого Яким) та Володимир ви­рішили стати священиками.


Іван Сеньківський завершив богословські студії у Львові у 1921 році, тож 4 грудня 1921 року був рукоположений на священика у катедральному соборі св.Юра. Богословські студії продовжував в м.Інсбрук (Австрія), де здобув сту­пінь доктора богослов'я.
Його праведна душа не задовольнилася тим осягом на духовній дорозі, а бажала піти далі на вибраному життєвому шляху - постригтися в ченці, що він і здійснив, бо вже 10 липня 1923 року бачили його в новіціяті ОО.Василіян у Крехові. З оповідань його співтоваришів із новіціяту довідуємося, що це був зразковий чернець-новик, який своїм життям і поведінкою був гідним до нас­лідування іншими. Він, уже старший віком чоловік, якщо взяти до уваги вік ін­ших новиків-студентів, будучи священиком, зумів понизити себе до рівня най­молодшого новика та бути його співтоваришем і братом. Захоплював усіх сво­єю природною побожністю, скромністю та працьовитістю. Визначався також надзвичайно веселою та погідною вдачею.
Перші чернечі обіти склав о.Сеньківський 1 березня 1925 року, і після них його перевели з Крехова до монастиря в с.Краснопуща Бережанського пові­ту Тернопільського воєводства.
З 1927 р. отець-професор Іван (Яким) Сеньківський працював в окружній вищій духовній школі Свято-Онуфріївського монастиря в с.Лаврові на Старо-самбірщині. Ця школа готувала монаші й учительські кадри для парохіяльних шкіл. Отець Сеньківський тут займав пост професора гуманітарних і рито­ричних Василіянських студій (навчав українознавства, латини, загальної іс­торії, географії та хімії). Крім того, йому доручили ще й катехитику в місцевій школі та вс.Лінині, а згодом - і місії для широких народних мас у всій Галичині. Він користувався любов'ю й авторитетом серед молоді і дорослих.
З 1932 по 1938 рік отець професор Сеньківський переїхав у Свято-Онуф-ріївський монастир 00. Василіян на вул. Б.Хмельницького у М.Львові.
А вже з 1939 року о.Якима Сеньківського призначено ігуменом монастиря 00.Василіян у місті Дрогобичі. Від перших днів його перебування в Дрогобичі він став улюбленцем усього міста. Симпатії населення здобув він собі своїм блискучим проповідницьким хистом, вмінням пристосувати себе до інтеліген­та й робітника, до старшого й молодшого, навіть до маленької дитини. Був завжди ввічливий та зі сердечною посмішкою на обличчі. Душею відчувалося, що в цій людині немає ніякої злоби, а за вродженими скромністю та гідністю криється справжній Христовий слуга.
З прибуттям отця професора Якима Сеньківського у Дрогобич пожвави­лась душпастирська діяльність, оживилось великими місіями релігійне жит­тя, доповнилась новими елементами парохіяльна праця. А постаті двох ієро­монахів - С.Барвника та проф. Я.Сеньківського, Василіянських золотоустих проповідників, - внесли новий поштовху справі піднесення релігійно-христи­янського життя на Дрогобиччині.
З приходом радянської влади в Галичину всі церковні маєтки - земля, шко­ли, церковні парохіяльні будівлі - усуспільнювались, монастирі ліквідовува­лись, а монахів силоміць проганяли на вулицю, висилали на заслання або й просто винищували. Однак все це не зламало наполегливої вдачі дрогобиць­ких Василіян, жоден із отців-монахів не покинув монастиря та душпастирсь-кої діяльності. Саме в той час о. Сеньківський стає символом Церкви й наро­ду в місті.
Сталінські опричники намагались припинити діяльність монастиря в М.Дрогобичі. Популярність та проповіді золотоустого промовця Сеньківсько­го, що сіяли в серцях вірних глибоку любов до Ісуса Христа і Матері Божої, були сіллю в оці більшовиків. Отець Я.Сеньківський мав дар від Бога спілкува­тися з людьми, особливо з молоддю. Кожне його слово западало в душу і сер­це. На його проповідях церква була переповнена віруючими. А під головною брамою стояли рядком в мундирах і кашкетах працівники НКВС, але отець Сеньківський не звертав на них уваги, його проповіді були палкими, повними любові до Бога й України. Своїми проповідями отець Яким умів тримати на­род у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. Професора о.Сень­ківського не раз викликали на «розмови», в часі яких у нього вимагали припи­нити душпастирську діяльність у монастирі. Але він ще з більшою силою та завзяттям організовував маси на збереження вірності Церкві, збереження мо­настиря в Дрогобичі. Ворог не міг цього простити.
Ранком 26 червня 1941 р. ієромонах Яким Сеньківський відправив остан­ню в своєму житті Святу Літургію, а перед обідом більшовики заарештували його, разом із ієромонахом Северином Бараником, ігуменом дрогобицького монастиря. Декілька днів перед тим вірні намовляли отців, щоб вони якнай­швидше вийшли з монастирської обителі і перечекали небезпеку. На це ієро­монах Яким відповів: «Ховатися не буду, а без волі Господньої ні один волосок не впаде з моєї голови».
29 червня 1941 року, в неділю вранці, ще до вступу німців у місто, населен­ня кинулося до суду й прилеглої до нього в'язниці з надією звільнити своїх рід­них, але прикрим було їх розчарування - вони знайшли лише сотні закатова­них тіл! В одній із підвальних келій суду, поміж іншими речами, було знайдено Часослов о.Бараника та світлину-поштівку о.Сеньківського. Однак тіло ієро­монаха Якима Сеньківського ЧСВВ, ніхто не знайшов, очевидці говорили, що його зварили в казані і дали їсти в'язням. Вірогідність цього є велика, бо лю­ди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, якою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті.
Мабуть, немає дрогобичанина, який не знав би о. Сеньківського в тому ча­сі. Ієромонах Яким Сеньківський залишився в пам'яті вірних, як найкращий зразок Божого священика та щирого українського патріота.