Леся Романчук
РОЗДІЛ XIX
- Отче, - обізвався Роман, - але ж на те, щоб добровільно піти аж на смерть, треба бути особливим, мати сильного, нескореного духа.
Отець поправив:
- Покликання від Бога треба мати.
- І што ето за слова у вас, попов, такіє! Покликання? Ето што, когда зовут тебя, што лі? – обізвався Гріша.
Add a commentЛеся Романчук
РОЗДІЛ XVIII
У місці, де не було законів, закони невільничої честі таки діяли – пайка, хліб, шматок сухаря – це святе, поки господар живий, ніхто не смів торкнутися чужого. За крадіжку хліба кара одна – смерть. Яким багатим, мабуть, почувався перед смертю той, хто залишав ближньому величезний, незмірний спадок – кілька сухарів з пайки, яку видали на весь тижневий шлях до бухти Нагаєво!
Чим могли допомогти хлопці? Принести води, змочити губи. Шлунок умираючого, неспроможний прийняти вже й ковтка, став помічником смерті…
Add a commentЛеся Романчук
Дівчата горнулися до Людмили як до старшої і за віком, і за життєвим досвідом, відчували в ній підтримку. А вона відчувала у цих тоненьких тілом «бандерівках», яких закликало ненавидіти табірне начальство, людей такого ж сильного духу, як вона сама.
- Дівчата, давайте триматися разом, на цій штрафній зоні керують «блатні», я вже тут бувала. Якщо не дати їм відсіч одразу – пропадете.
Add a commentІде лугом ґречна панна,
Усміхається.
Її слідом срібна стежка
Заквітчається.
Ой не є то ґречна панна,
Але є се зоря рання,
Королівна і царівна,
Красная Весна!
Василь Пачовський
Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні починаються весняні свята з піснями.
Add a commentЛеся Романчук
РОЗДІЛ XІІ
…Якщо в’язень чогось і боїться в місці, що живе за законом «Не вір, не бійся, не проси», то це хіба перемін. Переміни – завжди на гірше. У бараку може бути більше щілин – і тому холодніше. Вагонки можуть бути з неошкурених обаполів із сучками – і доведеться згадувати ці витерті десятками тіл до тебе голі дошки як велике благо. Бригадиркою може виявитися така довціпна й вредна баба, що люба «прикормлена» Вєрка згадуватиметься, мов краща подруга.
- Куди нас, куди? – перешіптувалися дівчата.
Add a comment Леся Романчук
РОЗДІЛ X
Тих, хто вирвався живим і неушкодженим із цієї м’ясорубки, перевели у третю зону. Там «сук» не було, а «честниє вори» ставилися до учасників «сучого побоїща» навіть з якоюсь повагою. Грабунки припинилися. А може, красти нічого стало – що у голого візьмеш?
Котел кипів, чорти перемішували людське вариво. І перемішували так, що часто друзі опинялися нарізно. Іван Гнатюк залишився в бараку сам. За натурою невгамовний, не терпів кривди, а тепер, коли нікому стало втишувати, осмикувати, і зовсім перестав рахуватися із небезпекою, яку накликав на свою голову власним же язиком.
Add a comment
Весна іде, красу несе...
Сьогодні: 10 березня 2011р. Точно 150 років тому помер Тарас Шевченко. Минає вже півтора століття.
У березні цього року напевно по всій Україні та діаспорі будуть відбуватися цікаві концерти присвячені пам'яті Поета. Артисти заспівають «Заповіт». А що доброго може зробити кожна християнська душа? Помолімось в рідній мові за нашого славного Шевченка! Така молитва буде мати глибокий сенс, тому що поет думав не тільки про земляків – українців, які жили у ХІХ столітті, але також про всі майбутні покоління. Думав Він також про Тебе і про мене.
Add a commentТернопільське видавництво «Богдан» видало 2010 року роман Лесі Романчук «Лицарі любові і надії». Це – як пишуть видавці роману – перша в Україні книга, яка достовірно висвітлює етапи невільництва й організованого спротиву політв’язнів ГУЛАГу, в тому числі розкриває героїку й трагедію Кенгірського повстання.
Роман Лесі Романчук можна було б назвати «Тепло любові та холод ненависті, або драма змагання тіла з душею». Це ж ненависть до Бога та людини, яка хоче мати свою рідну хату та поклонятися Всевишньому, оволоділа серцями «подвижників» безбожного комунізму, які в нелюдяний спосіб нищили все, що могло нагадувати їм духовний світ людини.
Add a commentMałgorzata Dawidiuk urodziła się w 1967 r. w Wisznicach na Południowym Podlasiu. Ukończyła Państwowe Liceum Sztuk Plastycznych w Nałęczowie. Studiowała na Akademii Sztuk Pięknych im. Illi Repina w Petersburgu (Wydział Malarstwa i Konserwacji – specjalizacja ikona). Obecnie mieszka w Ostrowie k. Przemyśla. W Przemyślu prowadzi pracownię konserwatorsko-artystyczną “IKOS”. Jest także autorką wielu ikon do świątyń, jak i kultu prywatnego.
Dawidiuk jest znana z oryginalnego cyklu obrazów, które ona sama określa nazwą „ikona cieni”. W pracach tych wykorzystuje formy z klasycznej ikonografii cerkiewnej. Bogate doświadczenie nabyte podczas obcowania z ikonografią pozwoliło artystce wyłowić w ikonografii formy najbardziej prymitywne, proste, a jednocześnie najsilniejsze w oddziaływaniu.Formy te w pracach artystki są wykorzystywane jako środek przenoszący widza w inny wymiar, w rzeczywistość niewidzialną. Jednakże artystka, inaczej jak to ma miejsce w ikonografii klasycznej, wykorzystuje je do skierowania widza ku doświadczeniu własnego wnętrza, ku podświadomości. Dlatego figury, inspirowane przecież postaciami świętych, nie mają twarzy, nie są podpisywane i pozostają trudne do rozpoznania. Działają jak lustro, bo ich twarz to twarz widza.
Add a commentВасиліанське видавництво «Місіонер» видало цього року в Україні Документи щодо беатифікації.[1] Святого Йосафата Кунцевича, які з латинської українською мовою переклав наш співбрат по Чину, покійний уже о. Йосафат Романик ЧСВВ.
Збірник складається з трьох частин: 1. Римські документи щодо беатифікації Святого Йосафата; 2. Катехизм, укладений Слугою Божим Йосафатом; 3. Правила і Конституції, написані Святим Йосафатом для своїх священиків.
Найобширнішою є частина перша, яка займає 244 сторінки, але, як читаємо у Вступі, це лише перша частина документів щодо беатифікації Святого, передбачаються ще дві наступні. Перекладені документи – це достовірні свідчення наочних свідків про мученицьку смерть, особисту релігійність та смиренність Святого Йосафата Кунцевича, які були потрібні для процесу його беатифікації та канонізації.
Add a commentStrona 5 z 6