Тема тижня

Молодь у Церкві – це її теперішнє і майбутнє. Коли ставимо запитання про молодь, тоді на серці у нас не софістика, чи якісь мудрування, але усвідомлене почуття відповідальності за добро Церкви. Хочемо вийти на зустріч молоді у Польщі, яка шукає свого місця у житті. Однак, церковна дійсність є непростою: парафіяльні громади невеличкі; священиків, які могли б допомогти молоді, також небагато, та й вони перевантажені різними обов’язками, а крім цього молодь розкинута по різних місцевостях. Враховуючи ці обставини, дуже цінними стають для нас думки диспутантів, які враховують реальні можливості нашої церкви у Польщі.

Дякую всім за участь у дискусії, а особливо за те, що вказали свій соціальний статус, - якраз це і допомогло нам краще зорієнтуватися у тому, як на ситуацію із молоддю у церкві дивляться різні люди. Це важливо ще й тому, що кожна висловлена Вами ідея, думка та спостереження – відображають не лише те, як Ви розцінюєте дану проблематику, але також вказує на Ваше місце у церковній спільноті і водночас проливає світло на внутрішнє ставлення.

Причини і загрози

Цим разом я б хотів зупинити нашу з Вами увагу на причинах та загрозах. На основі аналізу Ваших думок можна умовно виділити три категорії причин відсутності молоді в парафіяльних спільнотах УГКЦ у Польщі, а саме: перша – це середовище, в якому вона проживає, друга – неадекватність та непосильніст, або й цілковита відсутність дій Церкви, а третя – це внутрішня настанова молодих людей.

Середовище

Молодь зустрічається у своєму середовищі з такими явищами, як: воюючий атеїзм (модель життя без Бога), який нещадно використовує релігійний анальфабетизм; секуляризація (нехтування духовних цінностей), висміювання християнства та Церкви (до якої не треба ходити – це музей мертвих традицій, в якому немає живого Бога); нав’язування віри в різного роду божків; нав'язування агностицизму; модель життя без традиції і зневажання її; витіснення церкви із суспільного життя. Молодь в сучасному світі почувається загубленою, тому що світ манить її різними «привабливими» пропозиціями, тому церква повинна вказати молоді правильні критерії вибору того, що є істинне.

Церква

Учасники дискусії вказують на те, що: «Медіа змальоювують церкву без Христа, а священики дуже часто роблять це саме, або самі Його там не бачать. І, мабуть, це головна проблема - молодь не бачить у Церкві її "центру", її "сенсу" - не бачить Ісуса»; священики користуються застарілими формами пояснення суті духовного життя, віри та вчення про Бога, та не модифікують форм своєї пастирської праці з молоддю, щоб показати молоді присутність живого Бога. Наші парафії недостатньо відкриті на потреби молоді, яка шукає живих та автентичних свідків Христа.

Молодь

Черговою причиною відсутності молоді в церквах є: лінивство, байдужість та безідейність. Особисті проблеми та життєві невдачі відводять її від церкви. Світ відкриває перед молоддю стільки різних світоглядних ідей, життєвих пропозицій, що вона відчуває себе загубленою та анонімною.

Завдання церкви (духовенства й мирян)

Сьогоднішній світ ставить перед молоддю чимало різноманітних викликів, на які вона неспроможна відповісти самостійно, і знайти в ньому своє місце. Тому перед Церквою стоїть важке та відповідальне завдання.

Учасники дискусії вказують на те, що церква повинна: допомагати молоді у захисті її віри перед різними загрозами; спонукати молодь до пізнання правди; творити спільноти підтримки; проводити різноманітні форми праці з молоддю; допомогти їй у творенні парафіяльних спільнот; свідчити та пригадувати про живу присутність Христа.

Священики

Душпастирі мали б: насамперед проповідувати люблячого Бога; не лише бути присутніми у спільнотах, очікуючи, що молодь сама прийде до них (організовувати зустрічі у школах та університетах); зустрічатися та розмовляти з молоддю, щоб разом шукати відповіді на життєві виклики. Священики мають здійснювати нову євангелізацію: шукати, допомагати вирватися з «тенет лукавого», піклуватися про молодь, яка губиться у світі, та захистити її.

Молодь

Молодь, яка вже присутня в церкві, може й повинна також приєднатися до цієї місії: запрошувати та пропонувати своїм друзям йти разом до церкви; виходити до своїх ровесників з християнською літературою, зав’язавши знайомства, запрошувати друзів до церкви, аби показати нову перспективу у житті.

Батьки

Відповідальність за християнське виховання молоді у вірі спочиває також на їхніх батьках, які є «домашньою церквою» та які своїм щоденним життям мають свідчити про Христа.

Із всіх вищезгаданих ідей та пропозицій можна зробити висновок про напрямок, в якому необхідно рухатися у вирішені даної проблематики, а саме: організувати співпрацю священиків та мирян у християнському вихованні дітей та молоді.

Однією з форм такої співпраці може бути створення "Комітету допомоги молоді": релігійна, психологічна та фінансова допомога (наприклад Стипендійний фонд для обдарованої молоді).

Яким чином, на Вашу думку, можна організувати такий комітет?

Add a comment

Продовжуємо наші спільні роздуми про долю нашої молоді. Хочемо - як монаша спільнота Василіанського Чину - реально і в межах наших можливостей допомогти молодій людині знайти дорогу до Бога. Ось тому ставимо для серйозної дискусії такі теми.

Від імені редакції нашого сайту хочу повідомити наших співрозмовників, що надалі будемо займатися питанням молоді у церкві. Насамперед хочу подякувати всім, хто включається до нашої дискусії. Бо ж пізнати причини – це передумова розумних виховних дій, особливо душпастирських. На основі сказаного дотепер, я намагався систематизувати зміст наведених коментарів до попередньої теми тижня. І тут у мене з'явилася проблема, яку хочу з’ясувати і просити Вас допомогти нам. Наші учасники дискусії виступають анонімно. Така анонімність не сприяє інтеграції та розмиває почуття своєї ідентичності. Таким чином - приховуючи свій статус - не допомагаємо собі. Молодь не цього від нас очікує. Це утруднює аналіз текстів, тому що невідомо: хто включається до розмови. По змісту можна лише здогадуватися: пише молода людина чи мирянин, чийсь батько чи священик. Така невизначеність статусу непотрібно ускладнює співпрацю. Тому, будь ласка, пишучи коментар, вказуйте свій статус. Пишіть: священик, мирянин, батько, студент. Це полегшує зрозуміння і тим, хто хоче прийняти участь, виповістися у наших дискусіях.

Дотеперішня дискусія вказала на певні причини, загрози та способи душпастирської праці з молоддю. Дискусія виявила також дуже важливу та загальновідому істину – священики та катехити мало працюють з молоддю. У Польщі, в нашій УГКЦ, своя реальність і специфіка, якою не можна нехтувати, коли йде мова про реальні можливості праці з молоддю. Є окремі спроби та форми праці з молодими людьми, але потрібна допомога мирян, батьків.

У цій темі тижня пропоную детальнішу дискусію про причини відсутності молоді в житті церкви. Черговими темами будуть теми про загрози та небезпеки, з якими на щодень стикається молодь, а відтак будемо спільно шукати способи розв’язання наболілих проблем.

Пропоную у дискусії детальніше призадуматися над причинами відсутності молоді в церкві. Які проблеми має і переживає наша молодь?

Add a comment

Мабуть не одного відповідального душпастиря у Польщі турбує те, що в наших церквах щораз менше молоді, особливо в сільських парафіях. Але також і в містах, та й у містечках - здогадуюсь - ситуація не краща. Наша молодь їде на навчання, залишає свою парафію, і, найчастіше, буває так, що на новому місці не шукає своєї церкви. Причини такого невідрадного явища бувають різні, але основна – рівень духовного життя окремих осіб, а також свідомість своєї релігійної ідентичності.
Пропоную для дискусії та призадуми декілька запитань:

Яким чином формувати почуття релігійно-церковної ідентичності нашої молоді?
Що спричиняє такий низький рівень почуття приналежності до спільноти УГКЦ?
Як нам бути з такою дійсністю?
Що може формувати релігійну свідомість нашої молоді?

Add a comment

Різдвяний час уводить нас в радісний настрій, збираються сім’ї, щоб разом святкувати Воплочення Христа. Це прекрасна нагода для того, щоб радіти теплом сімейних розмов та зустрічей.
Різдво Христове є провісником Пасхи. Ісус Христос є нашою Пасхою, Він народжується у місті Вифлеєм, що єврейською мовою означає – «будинок хліба». Одним словом, можемо сказати, що Христос є нашим Хлібом, духовним кормом, щоб ми могли бути Людиною, створеною на образ і подобу Божу.
У цей святковий час годиться поставити собі запитання: Чи Христос є насправді нашим Хлібом? А також – Якого хліба потребує сьогодні людина? Питання про наш хліб – це запитання про мету нашого життя, про те, якими цінностями живе людина ХХІ століття. Чи ми ще сьогодні - в часи, коли торжествує захоплення практичним матеріалізмом, – зуміємо жити духовними цінностями, бути справжнім «хлібом» любові, довіри, правди для інших, а особливо - для наших рідних і друзів?!
Нині, у погоні за матеріальними благами, вигодою та приємністю, людина забуває про духовний корм, а через те втрачає своє людське обличчя, вона живе й діє без лиця, без персональної ідентичності, вона не живе серцем – духовним центром особи, але поневолена жадобою матеріального, відчужується – живе на окраїнах особистісного життя, виживає поза собою.
Чи це можна ще називати – життям?!
Що ж діється з нами, нашим християнством?
Щоб вижити, виховати дітей, сучасна людина мусить клопотатися, шукати земного хліба. І цей пошук – непростий: зростаюче безробіття, хижацький капіталізм, який не зважає на гідність людини, - не дає сьогодні людині цього соціального почуття безпеки. Нестерпна житуха штовхає безробітних та людей, які ще ледь-ледь виживають, в обійми відчаю, безнадії - духовної депресії, та духовної нужди. Важкою ношею стає людське життя. Сьогодні людина швидко розчаровується у людях, а також втрачає віру в Бога.
Прогрес! До якого душевного стану він може привести нас! Куди ж ми сьогодні прямуємо?! Не зупиняючись, йдемо вперед, і вперед… Немає часу, щоб зустрітися із самим собою, з іншими, з нашими друзями. Вічно кудись треба бігти, щось десь заробити, щоб вижити. Наскільки вистачить нам сили?
Життя приносить нам «мішок» нових проблем, нових несподіванок та викликів. Потрібна мудрість, справжні друзі та автентичні спільноти, щоб нам не загубитися у цьому «житейському морі». Потрібен «духовний хліб» любові, щирого співчуття, довір’я та мужності. Людина не може вижити без зрілої та живої спільноти, без сопричастя, духовного єднання з Богом. А для цього всього потрібна віра, яка є джерелом духовної відваги, надії та діяльної любові. Відвага жити корениться у безкорисливій любові, яка будує та дає почуття нашої гідності.
Багатий – хто вміє любити, хто не загубив ще своєї віри, хто приберіг чутливу совість, – той, чиє серце втихомирюється молитвою – призиванням Святого Духа.
Багатий – хто кормиться «Духовним хлібом» – Христом, який є нашою Пасхою.
Багатий – хто є Людиною, особою: яка вірить – довіряючи іншим, яка любить – співчуваючи, і, яка надіється – сподіваючись…
Якого хліба шукаємо?
Яке наше багатство?
Як нам бути, щоб не загубити свого обличчя, своєї гідності та ідентичності?

Add a comment

Свято "Введення у храм Пресвятої Богородиці" вказує на те, що виховання дитини займає важливе місце у Божому задумі спасіння людини. Пресвята Богородиця була обрана Богом на Матір обіцяного Месії - Ісуса Христа, Спасителя людського роду. Однак ми бачимо, яку роль відіграють її батьки Йоаким і Анна. Боже обрання не звільняє батьків від їхнього завдання, в якому закладено – народжувати і виховувати своїх дітей.

 

Відкриймо сторінки Біблії, щоб переконатися у тому, що народження дітей є дійсним знаком Божого благословення. У книзі Приповідок читаємо:

 

«Вінець старих людей – сини синів. Слава ж дітей – їхні батьки» (Прип 17:6).

 

У день вінчання церква виспівує молодятам, що дітородження є знаком Божого благословення:

 

«Жінка твоя, неначе лоза плодовита, усередині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого» (Пс 128:3).

 

На відміну від сучасних письменників, які не дозволяють батькам покарати дитину, Біблія говорить, що дитина це істота, яка не досягла повноти розвитку. А це вказує на необхідність виховного процесу дитини, бо: «дурнота впилася дитині в серце» (Прип. 22:15).

 

У Старому Завіті дитина, внаслідок своєї природної слабкості і недосконалості, є привілейованою істотою у Бога. Сам Бог є захисником вдови і сироти:

 

«Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти» (Вих 22:21).

 

Пророк Ісая змальовує перед нами Божу любов, якою у вічності – у новому Єрусалимі - Бог пригортає усіх:

 

«Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху у Єрусалимі» (Іс 66:13).

 

Найбільшу вартість дитини, Божого сотворіння, ми знаходимо в особі Ісуса Христа:

 

*Новонароджений Ісус у яслах (Лк 2:12).

 

*Дитя Ісус, принесене до храму (Лк 2:27).

 

*Ісус в покорі, залежний від своїх батьків і слухняний Богові, подія у Єрусалимі на свято Пасхи (Лк 2:43-50).

 

*Христос, ставши дорослим, благословляє дітей (Мр 10:16).

 

*Христос заявляє, що бідні і діти можуть увійти в Царство Боже (Мк 10:15).

 

*У навчанні Ісуса діти є символом правдивих учнів:

 

«Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких є Царство Небесне» (Мт 19:14).

 

*Христос пригадує нам, що Царство Боже треба прийняти «як дитина» (Мк 10:15).

 

*Царство Боже приймати у простоті, як дар Отця, а не вимагати його, як нам належне. Слід стати як дитина (Мт 18:3).

 

*Людина, яка має успадкувати спасіння, має народитися знову, щоб увійти в Царство (Йо 3:5).

 

*Таємниця справжньої величі християнина полягає у тому, щоб стати малим як дитина: «Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небесному Царстві» (Мт 18:4).

 

*Христос ототожнюється з кожною дитиною вже від її зачаття: «Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає» (Мт 18:5).

 

Свято "Введення в храм Пресвятої Богородиці" є нагодою, щоб зрозуміти, яким великим даром для людства є дитина. Чи світ сьогодні має належну повагу до дітей?

 

Чи батьки свідомі того, що їхня дитина стане або віддзеркаленням їхніх ідеалів, або безідейного життя?

Add a comment

Незадовго наша церква буде молитися до архистратига Михаїла та інших безплотних сил. Почитання ангела-хоронителя - це не лише питання нашого раннього дитинства, чи дитячої побожності, яка зазавичай дозріває у дорослому житті людини.

Всім нам треба пам’ятати, що слово «ангел» вказує не на природу істоти, а на спосіб служіння. Ангел – це той вісник, посланець, який сповіщає волю Божу.

В "Листі до євреїв" читаємо, що ангели - це: «служебні духи, що їх посилають на допомогу тим, які мають успадкувати спасіння» ( Євр 1, 14) Ангели не піддаються нашому звичайному сприйняттю, вони створюють особливий таємничий світ. Наше розуміння ангелів обмежене тим, що нам так здається, що молитися до ангела-хоронителя треба лише малим дітям, а ми - дорослі люди - якось з Божими справами розберемося самі, не бачимо тут потреби молитися до свого ангела.

В "Листі до євреїв" сказано, що ангелів Бог посилає тим людям, які мають успадкувати спасіння.

Може, наше байдуже ставлення до ангелів виникає з того, що ми також байдужі й до свого спасіння?

Треба нам відкрити Біблію і самі переконаємося, що Біблія ніколи не ставила під сумнів існування ангелів. Є багато біблійних розповідей про херувимів та серафимів. Ангели з'являються там, де людям треба збагнути велич і святість самого Бога.

З'являється також ангел Яхве, який не відрізняється від самого Яхве, що з’являється іноді видимо у земному світлі. Бог не дозволяє оглядати свого обличчя. Люди можуть бачити тільки Його таємничий відблиск.

Корисним буде поставити собі запитання: яку роль ангели відіграють в історії спасіння людини? Погляньмо на сторінки Священного Писання. Згадаймо лише подію Благовіщення та Різдвяну ніч у Вифлеємі. Ангели не лише звіщають Добру Новину, але виспівують також славу Божу. Цей спів ангелів лунає у наших святинях завжди тоді, коли служиться Божественна Літургія.

Ангели охороняють церкву, продовжують під проводом архистратига Михаїла боротьбу, що ведеться від початків часів проти Сатани - відвічного ворога Божого і нашого спасіння.

Як відновити у собі віру в присутність надприродних сил?

Призадумаймося ще раз над словами:

Ангели - це «служебні духи, що їх посилають на допомогу тим, які мають успадкувати спасіння» (Євр 1,14)

Add a comment

Завтра вибори депутатів до польського парламенту. Українська громада в Польщі також висуває декількох своїх представників на депутатів до сейму. Представники української меншини балотуються від різних політичних партій, які мають свої програми. Можна лише здогадуватися, що наші кандидати до сейму намагатимуться представляти проблеми та потреби українців в місцях їхнього поселення. Як воно насправді буде – покажуть вибори, а відтак депутатська активність представників української меншини, якщо їм пощастить попасти в сейм.

 

Передвиборча кампанія українських кандидатів показала, що всі вони наполегливо шукали підтримки духовенства УГКЦ в Польщі. З одного боку, це навіть зрозуміло, якщо врахувати, що парафіяльні спільноти є одиноким місцем, де українці можуть зустрічатися та, в якійсь мірі, інтегруватися. Звісно, не можна применшувати ролі громадських організацій. Однак, реальним простором, в якому українська громада в Польщі може проявити свою активність, є перш за все УГКЦ та ОУП, а також інші товариства та об’єднання.

 

Основна кількість українських кандидатів – це ж і вірні УГКЦ. Саме тому серед греко-католицького духовенства сьогодні виринає основне запитання: "Якого кандидата підтримати?", та: "Як поставитися до справи його промоції в громаді?" Два десятки років тому було набагато простіше.

 

По-перше, ми мали лише одного кандидата, і цим першим був проф. Володимир Мокрий, а відтак Мирослав Чех - обидва греко-католики.

 

По-друге, в якійсь мірі природно було, що УГКЦ повинна підтримати і насправді підтримала представника своєї громади, - щоб вони відстоювали права релігійної та національної меншини в Польщі, тим паче в роки, коли УГКЦ не була ще суб’єктом права.

 

Сьогодні справа підтримки кандидатів ускладнюється тим, що маємо декількох кандидатів даної громади, які представляють різні партії. Простіше вибирати там, де від української громади балотується один кандидат, незалежно від приналежності до даної партії. Складно, якщо маємо до діла, наприклад,, з трьома кандидатами з одного регіону, які належать до УГКЦ. Тому як перед духовенством, так і перед вірними цього року з'явилася реальна дилема: кого підтримати?!

 

Деякі особи очікують конкретної вказівки від місцевого священика, якому також непросто дати однозначну відповідь. З одного боку священики мають право мати свої політичні симпатії та їх висловлювати в особистих розмовах, але як представники церкви вони повинні бути нейтральними щодо вказування на конкретного кандидата.

 

На основі вищесказаного постає питання: Як на майбутнє виявити свою позицію вірним та духовенству Української греко-католицької церкви в Польщі, щоб обрані ними представники виправдали їхні сподівання?

Add a comment

На хвилі відлуння собору монашества, який тими днями завершився у Бразилії, про хід якого так обширно писалося на нашому сайті, хочу поставити читачам нашої інтернет-сторінки основне запитання: Чого очікують миряни УГКЦ в Польщі від монаших чинів та згромаджень?

 

Ставлячи таке запитання, я усвідомлюю, що чернецтво греко-католицької церкви в Польщі – це невеличка спільнота, яка твориться членами чотирьох згуртувань: василіан, василіанок, служебниць та сестер св. Йосифа Обручника. Мене, як одного із ченців Василіанського чину в Польщі, турбує питання: чого від нас очікують наші миряни?

 

Будемо раді, якщо наші читачі поділяться з нами своїми думками та спостереженнями.

Add a comment

У нашому житті неодноразово стикаємося з ненавистю та агресією. ЇЇ стає все більше й більше. Люди потрохи звикають до цих явищ, а життя стає дедалі важчим та несприйнятливим. Чи такою має бути постава християнина?

 

Чим є ненависть?

 

Це стійке негативне почуття людини, яке вона спрямовує на певних людей, події та явища, які перешкоджають задовольнити особисті потреби людини. Основою виникнення почуття ненависті є гостре незадоволення, спричинене небажаним розвитком подій, або поступове нагромадження негативних переживань, які зумовлюються різними причинами. Однією з них може бути й агресія. Агресія може бути причиною і наслідком ненависті (Психологічна енциклопедія, Київ «АКАДЕМВИДАВ» 2006).

 

Агресія – цілеспрямована деструктивна поведінка людини, яка характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на даний об’єкт фрустрації, що став причиною конфлікту (Психологічна енциклопедія, Київ «АКАДЕМВИДАВ» 2006). Агресивна поведінка людини завдає іншим фізичної чи моральної шкоди, та спричинює в громаді психологічний дискомфорт: напруженість, дратівливість, пригніченість, страх тощо.

 

Агресія супроводжується емоційними станами гніву, ненависті, ворожнечі, криками та грубою лайкою. У кожної людини вона виражається на свій лад і має свою непередбачувану динаміку. Сьогодні агресію породжує невротична недуга нашого суспільства. Темп нашого життя породжує стрес, напруження та агресивність. Це ознака невихованих людей, які використовують агресивність як силовий засіб для досягнення власної мети. А мета людини залежить від її особистісної зрілості, рівня духовного життя та виховання.

 

Що на Вашу думку призводить до ненависті та агресивної поведінки?

 

Чи Християнство може запропонувати нам якийсь спосіб лікування?

Add a comment

Апостол шостої неділі після Зіслання Святого Духа, яка цього року випадає 24 липня, закінчується закликом: Благословляйте тих, що вас переслідують, - і для надання цьому заклику зобов’язуючої сили, Павло з натиском повторює: благословляйте, а не проклинайте (Рим 12,14).

Коли читаєш ці слова, зроджується опір, а перша думка: "Це неможливо!" Нам може здаватися, що апостол Павло трішки переборщив, що навіть у Євангелії Ісус не ставить аж таких вимог. Так-так, я знаю, що є в Євангелії тексти про любов ворогів, про прощення, навіть про те, щоб надставити другу щоку (пор. Лк. 6, 29) … Але благословити кривдника? На приклад того норвежця, який минулої п’ятниці застрелив кількадесят безборонних молодих осіб на острові Утоя?

Перегортаєш листки Святого Письма. І от несподіванка! В Євангелії від Луки натрапляєш на розділ 6, а в ньому… як же ж подібні слова: благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають (Лк 6,28).

А коли перегортаєш далі, натрапляєш на вказівки іншого апостола - св. Петра, який у своєму посланні, подібно як Павло, закликає: Не платіть злом за зло, чи лайкою за лайку, а навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення (1Пет 3,9). Петро подає нам тут вступне пояснення чому маємо так чинити: бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення. Все, здається, вказує на те, що Петро говорить про Боже благословення, яке ми, християни, маємо успадкувати. Але щоб Бог благословив нас, нам треба благословити інших, також і недругів, бо коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? (пор Лк 6, 31-34).

Найвищим мірилом християнської моралі без сумніву є відношення до ворогів, до противників та усіх тих, що кривдять інших. Справжня християнська постава не може обмежуватися до уникання зла, вчиненого словом чи ділом, але вона мусить бути більш конструктивною. Той, хто іде за Христом і Його навчанням, повинен бажати добра іншій людині і сам його чинити. Тільки в царстві сатани немає місця на милосердя. Ми ж належимо до царства Божого.

Саме у цьому сенс заохочення апостола Павла з Рим. 12,14 чи апостола Петра у 1 Пет. 3,9. Бо благословення в сенсі біблійному це бажання добра, бажання Божого дару для другої людини, але також передавання цього дару, дару Божої ласкавості. Благословення виражається у благальній молитві про цей дар для іншої особи, або у молитві подячній за дар вже отриманий (пор.: Słownik teologii biblijnej).

Чи в такому сенсі можу благословити згаданого норвежця-убивцю?

Якого дару від Бога він потребує?

Add a comment