Bazylianie

64583639 461955287954412 7284635958492790784 n21-го червняцього року минає 100 років від дня народження о.Йосафата Романика, ієромонаха Чину св. Василія Великого. Гортаючи сторінки повоєнної історії Василіянського Чину і Греко-Католицької Церквив Польщі, не можемо не зауважити видатної особистості– о. Йосафата Романика, який вписав себе назавжди в процеси її народження і встановлення.

Народився в Україні, на Стрийщині, в дуже релігійній сім'ї Романиків. Тут отримав він перші знання з катехизму– початок здорової християнської побожності. Часто згадував про це: «У нашому селі Лискові церква була єдиним місцем, куди йшла вся наша сім'я кожної неділіта в кожне свято. Нас, дітей, батьки ставили вперед себе перед іконостасом, і мали ми тут стояти чемно до кінця богослужіння». Маючитаку початкову релігійність, юнак Василько(його ім'я, отримане на хрещенні) вступає до Бучацького місійного інституту, а згодом – до Крехівського василіянського новіціяту, де при постриженні в монахи отримує ім'я Йосафат. Це ім'я визначає йому дуже чітку дорогу, найперше духовного подвигу.

Брат Йосафат, опісля о. Йосафат, добре пізнав та усвідомив, ким був св.священномученик Йосафат Кунцевич і чим він найперше визначався у своєму житті. Цей мученик Христової Церкви став прикладом і святим вчителем духовного росту для молодого ченця.Духовна школа св. мученика Йосафата, його відданість покликанню розвинули в особі ченця Йосафата Романика любов до молитви, покути, до чеснот. Отець Романик був не лише задивленийв свого Покровителя, але вірнонамагався наслідувати його впродовж усього свого життя. «Святий Йосафат є для нас взірцем василіянської святості,добрим прикладом, як треба йти за Ісусом Христом» – так сам розумів і тим ділився зіншими, особливо підчас духовних конференцій для новиків чи студентів.

 

Маючи глибоке розуміння сили молитви в житті монаха-священика, о. Йосафат використовував не лише призначені розпорядком дня години на молитву, але й вільний час. Молитва стала його справжнім духовним кормом та силою духовної підтримки. З часом його поведінка, його спосіб спілкування, а особливо виконувані літургійні діїбули наскрізь просякнуті духом молитви. Це виразно проявлялось в часі Служби Божої чи інших богослужінь, які він служив в храмі. Глибока зосередженість на богослужбових текстах, на їхньому змісті настільки проймали його душу,що ніхто і ніщо не були в силі відвернути його увагу чи поведінку від цих духовних вправ. Отець Йосафат молився щиро, завжди і всюди. І саме цією силою молитви він розвивав у собі численні християнські чесноти. Хто приходив до нього перший разчи вже не одинраз, завжди міг побачити його ввічливе, щире та усміхнене обличчя. Широкий духовний світ чинив його приязним і відкритим духовним провідником, порадником і вчителем. Ці його чесноти були відчутні особливо тоді, коли він виконував обов’язки магістра василіянських новиків чи духівника для студентів в Перемишлі і згодом у Варшаві.

Життєвий шлях о. Йосафата Романика не був простим. Після свячень в 1942 році у Львовівін деякий час перебував у Добромильському, згодом у Варшавському,а відтак у Кристинопільському монастирях. Після встановлення нових кордонів Польщі, улистопаді 1947року переїхав до Адамполя (Влодавський повіт),де виконував обов’язки капелана в жіночому монастирі Сестер Служебниць. Того ж року розпочав навчання в Люблінському католицькому університеті, яке закінчив ліценціатом з богослов'я. Після студій переїхав до Варшавського василіянського монастиря. В наступних роках виконував душпастирську працю також в інших місцях Польщі – у Валчі, Круглянці, Ольштині, Колобжегу. Але найважливішим його завданням, яке він виконував більше двадцяти років, булослужіння Протоігуменом отців Василіян у Польщі. Такожвін, слід згадати, з грудня 1981 року був призначений примасом Польщі Генеральним вікарієм для греко-католиків північного вікаріату. І цю функцію виконував до 1989 року.

Згадуючи про цей доволі не простий життєвий шлях, особливо душпастирський, хочеться підкреслити дуже яскраву рису особистості о. Йосафата– його «могутність слова». Безперечно, те, що було найпершою основою цієї могутності його слова, це широке і глибоке знання філософії, богослов'я, Святого Письма, історії Церкви, літургіки, також мистецтва і архітектури. Ця всебічність знань, не лише через зацікавлення, але завдяки його дійсно глибокому пізнанню,чинилао. Йосафата ерудованим проповідником і переконливим співбесідником. Усім було відомо: «До о. Романика заходиш зі своєю думкою, але виходиш від нього з його думкою».Він настільки володів словом, що зумів завжди доказати іпереконати співбесідника. І це особливо відчутно було в сповідальниці, під час проповідей, а також в особистих розмовах. Проповіді о. Йосафата були зазвичай тематичні. Він дотримувався чітко однієї теми, пояснював її і робив узвичаєно дуже конкретні висновки. Отець Романик не зупинився лише на знаннях, яке отримав в часі студій. Вінцізнання поглиблював постійно. Його надзвичайно улюбленим заняттям було відвідувати книгарні і купувати нові видання. Він постійно щось читав –у келії, коли мав вільний час;у сповідальниці, коли ніхто не сповідався;в дорозі чи на відпочинку. Одним словом, найкращим приятелем для нього була книжка. Тим-то його слово ставало могутнім – воно навчало, розбивало сумніви, перемінювало людські серця, розвіювало безнадійність, додавало сили і розбуджувало натхненність. Завдяки цій могутності словавін залишився незабутнім учителем для своїх вихованців, парафіяні тих багатьох людей,котрі його слухали підчас численних реколекцій чи місій, які він часто проповідував по різних парафіях упродовж своєї душпастирської праці.

Гортаючи сторінки біографії о. Йосафата, не можемо не добачити того,що він зробив і залишив нам, як видимий знак великої любові до Чину і до Церкви. Його численні справи були чи не найяскравішим доказом глибокого почуття відповідальності за повірене йому завдання. Отець Романик віддано і дуже жертвенно присвячував своїсили для розбудови структури Василіянської провінціїв Польщі, коли був Протоігуменом, а також Церкви, коли був призначений Генеральним вікарієм. Найперше чимало зусиль о. Йосафат докладав для вишколу нового покоління монахів і священиків. Це було чи не пріоритетне його завдання. Він дбав про їхній духовний ріст,а також про інтелектуальний вишкіл. Дуже заохочував до ґрунтовного студіювання усіх напрямків богослов'я, навчання мов, а особливо історії Церкви. Сам особисто викладав і пояснював важливіші її сторінки. Своїм прикладом спонукував до відповідальності перед Богом і Церквою за покликання до монашого чи священичого стану. Часто повторював: «Прийде час, коли буде потрібно допомогти Україні священичим досвідом і знанням, тому тепер маєте час і змогу, використовуйте це, щоб добре приготуватись». Його широке бачення і розуміння життя та діяльності Чину і Церкви породжували щораз нові ідеї, які він намагався втілювати. Робив цевідповідально і послідовно, не зважаючи на різні перешкоди і виявляючи при цьому велику терпеливість.

Отець Йосафат Романик не менше зусиль вкладав у розбудову, ремонти, прикрасу Божих храмів і монастирів. Він завжди говорив: «Для Божого дому має бути віддане все, що найкраще. У Божому домі має бути найгарніше». Для виконування тих завдань мав зібраних довкола себе відповідних людей (архітекторів, інженерів, будівельників),з ними проводив тривалі зустрічі, обговорював свої задуми, деколи переконував. Бувало,що йшов також на уступки,якщо вимагало цього добро справи. Через цю цілеспрямовану відданість справіне лише залишив після себе велике їх число, але також дав приклад своєрідної школи виховання своїм учням.Чимало з тих, які виховувались біля нього, придивлялись і допомагали,сьогодні продовжують чинити те, що робив їхній учитель.

Отець Йосафат Романик помер у Варшаві 14 січня 2007 року, проживши 88 років. Поховано його у василіанській гробниці на Варшавському цвинтарі Брудно, кв. 91А. Він відійшов по вічну нагороду до Господа, але все, чим жив і що залишив, продовжує говорити і свідчити, ким він був для свого Чину і для своєї Церкви. Його сильний дух, могутнє слово і великі справи залишились. Їх також понесли зі собою в майбутність віддані йому нащадки.

Вічна пам'ять Вам, дорогий і незабутній наш отче Йосафате!

 ієрм. Теодосій Янків, ЧСВВ.