Смерть та Воскресіння Ісуса становлять джерело нашої віри та головний факт, яким християнин опирається. Коли поглянемо на розіп’ятого Ісуса, як бачимо, що після Його смерті учні дуже сильно розчарувалися і були шоковані. Вони як прості люди не розуміли того, чому їхній учитель, який зціляв, воскрешав з мертвих мусів померти на хреснім дереві. Смерть Ісуса поставила під сумнів їхню віру в Нього. В Євангелії від Луки читаємо слова розчарованих учнів, які ідуть дорогою до Емаусу: «Його розіп’яли… А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїль.» (Лука 24,20:21). Коли Ісус відкрив їм очі і пізнали його на ламанні хліба тоді заговорили між собою: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював Писання?» (Лука 24,30:32). Всі апостоли побачивши, що їхній учитель Воскрес просто скріпилися на духу. Його Воскресіння дало їм змогу зрозуміти тайну Ісуса як Христа заново. Не боялися покарання, смерті, а пішли голосити цілому світові Радісну Новину. Коли дивилися смерті в очі і мали вибір зректись Доброї Новини то цього не робили тільки приймали охоче смерть за Христа зі словами: «Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули» ( Діяння 4,20).
Як ми можемо нині проповідувати Воскресіння Ісуса так, щоб у цьому розкривалася сутність християнства?
Насамперед це Радісна Новина про наше власне воскресіння. Завдяки цьому розуміємо, що не застрягаємо в безконечному ланцюгу реінкарнації, а ввійдемо через смерть у славу Божу. Нас очікує сам Христос, який випередив нас у смерті і пообіцяв розкаяному розбійникові на хресті: «Сьогодні будеш зо мною в раю» ( Лука 23:43). Як бачимо, що в Ісусі Христі наше життя має конкретну мету. Воскресіння є чимось більшим за невмирущість душі. Про це життя говорить також грецький філософ Платон: «Ми будемо взяті з тілом і душею у Божу славу». Земне тіло просто зотліє, щоб згодом перемінитися в небесне. Св. Апостол Павло говорить: «Сіється тіло тваринне, а повстає тіло духовне» (1 Коринтян 14,44). Послання про Воскресіння є запевненням також того, що ніщо в нашому житті неспроможне нас відлучити від Бога. Немає кінця, який не стане новим початком, немає темряви, яка не розвидниться, немає розпачу, зневіри, які не переміняться в надію і довіру, немає завмирання, з якого не розвинеться нова життєздатність. Бог усе перемінить у нас Він кожного з нас будить до нового життя. Прекрасними словами відтворив цю тайну смерті апостол Павло: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8,38:39). Тож ми сміло можемо тут на землі постати з гробу наших страхів, співчуття та жалю до себе, з нашої темряви та нашої розпуки до радості життя в Бозі.
Смерть і воскресіння дають нам мужність вистояти супроти всього, що перешкоджає життю, що тримає людей у гробі та бере їх у полон. Воскресіння відбувається не тільки з нами, а через нас для інших людей. Воно підбадьорює нас до повстання за життя. У смерті Ісуса бачимо пошук Господа за людиною. Він шукає її саме там де, вона є найвіддаленішою від Нього. Шукає її через хрест. Ісус показує нам, як ми можемо подолати страждання. Причиною страждання є пожадливість, з якою ми чіпляємося за світ. Коли ми вивільнюємося з тенет пожадливості та світу, то позбуваємося страждання. Хрест на якому ми бачимо розп’ятого Ісуса Сина Божого, є надією для тих, хто зазнав поразки, втратив віру в себе, став жертвою власної пристрасті. Він бачить в Ісусі того, хто терпить його злиденність на власному тілі, тож усвідомлює, що не покинутий на самоті у власній розпуці. Отже хрест показує людині, що вона неодмінно мусить перейти через страждання. Бо тільки так може здолати його. Хрест виявляє нам Божу безмежну любов до людини. В Ісусі Бог увійшов в найглибшу темряву цього світу і перемінив її. У хресті бачимо ми Об’явлення, який об’являє сутність Ісуса. Виражає радикальність самовідданої любові та виражає любов, що цілковито є життям для інших. Хрест об’являє Бога, який ототожнює себе з людиною опускаючись в безодню судить, рятуючи. Потрібно знати, що Бог вже є тут, біля нас. Він підходить до нас серед нашої розгубленості. Бог це суцільне милосердя.
Ансельм Грун говорить: «Хрест стає для мене справжнім місцем зустрічі з Богом. Не треба вишукувати собі хреста. Але коли я аналізую своє життя, то помічаю, що воно відображує численні хрести, які супроводжують мій шлях і відкривають мене та мої думки до Бога, Який перебуває там, де у нашому світі видається найвіддаленішим, тобто на хресті, на місці покинутості, краху й поразки». Тож для нас Хрест є допомогою, щоб зарадити собі зі своїм стражданням. Для багатьох людей Хрест став потіхою та опорою і водночас ключем до справжнього життя. Все, щоб там не сталося коли просимо допомоги в Бога її одержимо. Одержимо з радість, яка струменить від могутньої сили Воскресіння
Опрацьовано:
Ансельм Грун, Віра Християн. «Місіонер», Львів 2008.
Святе Письмо. Українське Біблійне Товариство 1992.