Ієромонах Єремія Іван Ломніцький, ЧСВВ

Продовжуємо наші розповіді про визначних Василіян, світичів праведності та доброго прикладу святості життя.
5 квітня 2009 року в катедральному соборі Святого Воскресіння розпочато беатифікаційний процес Слуги Божого ієр. Єремії Ломницького, ЧСВВ. Була це особа, яка відіграла дуже велику роль в релігійному житті Української Греко-Католицької Церкви під кінець XIX – початок XX століття.

Народився Іван, – бо таке хресне ім’я дали йому батьки, – 8 лютого 1860 року в селі Кавсько, що належало до Дрогобицького деканату Перемиської єпархії, в сім’ї місцевого пароха о. Михайла та Марії Гащиць, яка теж походила із священичого роду. Крім Івана, у подружжя було ще шестеро дітей. Слід зазначити, що в їхній родині виховалось чотири сини священики. Один з них священик – ієромонах Єремія.
По закінченні початкової школи впало на маленького хлопця тяжке випробування: коли він мав одинадцять літ, помер його батько. Іван тоді навчався у Львівській академічній гімназії, у 1873 році перейшов до гімназії Франца Йосифа в м. Дрогобичі.
Не було в Івана на серці помислів йти шляхом свого батька, натомість дуже хотів стати вчителем. Тому у 1876 році вступив до вчительської семінарії у Львові, в якій навчався до 1880 року. Опісля був скерований на посаду вчителя в публічну шестикласну школу села Козарі, Рогатинського повіту, Станиславівського воєводства, (нині Івано-Франківськ), де працював до 1882 року.
Цікавлячись перебігом подій, пов’язаних з реформою одинокого на той час монашого Чину Отців Василіян, Іван хотів сам пересвідчитись, чи правда все те, про щи пишуть галицькі часописи, такі як „Діло”, „Пролом”, „Слово”, „Сіон”, тобто чи правда, що ця реформа є великою шкодою для нашої Церкви. Тому-то сам поїхав до Добромиля. Відвідавши тутешній монастир, переконався, що закиди, звинувачення, підозри щодо суті реформи неправдиві та видумані. Навпаки! Іван Ломницький відчув голос Божий – вступив на новіціят. Це було на самому початку реформи – 28 вересня 1882 року.
Після закінчення новіціяту Іван Ломницький прийняв монаше ім’я Єремія, а по двох роках філософсько-богословських студій – свячення з рук Перемиського владики Йоана Ступницького (17 січня 1886 року). І лиш після цього, більше як через рік, 22 травня 1887 року, склав монашу професію, хоча за правилами Василіянського Чину вічні обіти мали передувати висвяченню. Це було пов’язано з тим, що Церква гостро потребувала молодих священиків, а ієр. Єремія відзначався особливою посвятою Чинові та духовно-інтелектуальною зрілістю.
Знаючи про здібності нововисвяченого ієромонаха як вихователя й педагога, настоятелі призначили його на посаду директора Окружної головної школи в Лаврові, яку весь час провадили василіяни. Як директор, він старався вибороти право публічності Лаврівській школі. У 1889-1891 роках ієр. Єремія розширював свої знання у Краківській єзуїтській колегії; повернувшись з Кракова, викладав у Добромильському новіціяті українську мову та історію. У 1893 був призначений до Бучача, де виконував обов’язки директора народньої чотирьох класної школи.
Пам’ятна сторінка в житті обдарованого ієромонаха – це місійна діяльність, яку він розпочав в 1889 році в місті Городку разом зі своїми співбратами. Таких місій на протязі цілого життя він провів 54 – цифра, як бачимо, дуже показова, тим більше, якщо врахувати, що кожна така місія тривала 5 – 8 днів. Однак останні архівні пошуки свідчать, що тих місій було набагато більше. Серед своїх співбратів ієр. Єремія відзначався непересічним даром проповідництва. Власні проповіді старався достосувати до осіб, які його слухали, вони завжди були наповнені глибоким богословським змістом, тому часто ієр. Єремію Ломницького називали „золотоустим проповідником”.
Велике значення для пробудження і скріплення релігійних почуттів народу мали численні реколекції, що їх невтомно провадив ієр. Єремія. Слід також зазначити, що саме він, як перший реформований василіянин, дав перші реколекції для питомців Львівської духовної семінарії.
У 1890 році засновано товариство св. апостола Павла, з метою влаштовування реколекцій для священиків і поширювання релігійності в народі. Головним ініціатором заснування цього товариства був ієр. Єремія Ломницький.
У 1892 році ієр. Єремія разом з ієр. Платонідом Філясом уклали для молоді перший молитовник „Гостинець”, який був дуже популярний. Перше видання молитовника налічувало 10 тисяч примірників, і на сьогоднішній час належить до бібліографічних рідкостей. Всього цей молитовник видавали сім разів, загальна кількість примірників сягала 190 тисяч.
Не тільки своїми місіями і ґрунтовними реколекціями прославився ієр. Єремія Ломницький, але й тим, що Господь Бог вибрав його як знаряддя для створення першого в Галичині чернечого згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. З такими думками ієр. Єремія носився від 1886 року, коли мав нагоду перебувати в Отців Єзуїтів у Старому Селі. Самі вони підказували, що василіянам потрібно заснувати згромадження, яке би провадило захоронки та допомагало недужим. Поляки таке згромадження мали, українці – ні. Перейнятий цією ідеєю, ієр. Єремія протягом п’яти літ шукав способу створення такої інституції. І така нагода трапилася.
У 1891 році чотири василіяни були запрошені на місію в село Жужель, Сокальського повіту. Провідником цієї місії був ієр. Ломницький. Одного дня до нього підійшли декілька місцевих дівчат, які мріяли цілковито посвятитися Богові в якомусь монастирі. Пізнавши і відчувши Боже Провидіння, ієр. Єремія запропонував місцевому пароху о. Кирилові Селецькому, щоб той дав свою „фірму” для правового заснувавання жіночого згромадження, оскільки у зв’язку з Добромильською реформою до василіян у Галичині ставились дещо упереджено, навіть з недовірою. Потрібне було прикриття іншим іменем. Отець парох Селецький заявив, що не розуміється „ані на правилах законних, ані на законнім дусі та провадженню такого згромадження”, як також не має коштів на його утримання. Проте ієр. Ломницький запевнив, що духовним проводом дівчат, як і матеріальними справами, займуться виключно василіяни. Переконавшись у серйозності наміру молодого василіянина, о. Селецький, який мав їхати на нове становище до Рави-Руської, залишився і допоміг знайти перший дім для нової інституції.
28 серпня 1892 року згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії було засноване. Першою Сестрою Служебницею стала Йосафата Михайлина Гордашевська, яку особисто покликав на це важливе діло її духівник ієр. Єремія Ломницький (як відомо, у червні 2001 року сестра Йосафата Гордашевська була проголошена Блаженною).
Крім непересічного дару проповідування, ієр. Єремія вмів здобути собі людей, мав широкі зв’язки з високопоставленими особами й виявив себе добрим економом, тому ієр. Єремію часто переносили туди, де була потреба (Лаврів, Добромиль, Жовква, Львів, Бучач, Кристинопіль, Михайлівка, Краснопуща, Улашківці, Дрогобич).
Отець здійснив дві поїздки до Росії протягом 1904-1908 років, як відпоручник Митрополита Андрея, з метою вивчення можливостей праці з місцевими уніятами, відвідав такі міста, як Петербург, Москва, Смоленськ, Саратов та Симбірськ.
З 1907-го по 1915 рік ієр. Ломницький був першим ректором Станіславівської духовної семінарії, і виконував це становище дуже сумлінно і жертвенно, передаючи молодим вихованцям головні й підставові форми духовного життя. Маючи колосальні здібності вихователя й педагога, як і великий досвід місійної діяльності ієр. Єремія проявив себе великим виховником священичої молоді. Викладав пасторальну теологію, методологію, катехитику, риторику та гомілетику. У своїх викладах був знаменитий аскет і педагог. Завжди цікавився справами та навчанням своїх вихованців, при тому щотижня мав окрему конференцію, що стосувалася семінарійного життя і мети майбутнього священичого покликання. Колишні вихованці згадують, що о. Ректора дуже поважали і любили в семінарії, як нижчі настоятелі так і всі питомці; він був для багатьох взором жертвенного священика, визначного місіонаря і ревного монаха.
Слід зазначити, що ієр. Єремія Ломніцький належав до глибокоосвічених ченців, добре володів французькою мовою, знав моральне богослов’я та цікавився богословськими та філософськими працями, які друкувалися в тогочасних періодичних виданнях. Належав до філософічного гуртка в Петрограді, якого членами були В. Самойлов, Д. Філософов і ін.
1913 року Митрополит Андрей запропонував кандидатуру о. Ломницького на Крижевецьку єпархію в Югославії, але тодішній Протоігумен, який сказав Митрополитові, що не згодиться на це „з засади, щоби монахи не приймали ніяких виїмних достоїнств” – відмовив, на що ієр. Єремія відповів: „Нехай буде во всім і все на шиї до самої смерті не моя, а Божа воля”.
В 1914 році російські війська зробили вдалий наступ на Австро-Угорщину, якій належали в цей час українські землі. Захоплені в полон українські піддані, які викликали підозру у царської влади, були відправлені на заслання в найдальші міста Росії. 24 січня ієр. Єремію було заарештовано. Він мав можливість виїхати до Відня, а все ж таки залишився. Отець Василь Навроцький, давній приятель ієр. Єремії у своїх спогадах, так згадує: „Ще раз його переконував і намавляв до виїзду... На те одержав я категоричну відповідь: Ніяк не виїду, а лишуся. Міг би я виїхати і гроші на дорогу маю і певно виїхав би, якби не одно. Мушу опікуватися сестрами і боронити їх перед солдатами. Се мій обов’язок”.
Ніхто не сподівався, що цей арешт у його житті буде фатальним. 5 лютого 1915 року ієр. Єремію разом з о. мітратом Іваном Гордієвським вивезли до Києва, де вони перебували три тижні. Опісля їх було конвойовано вглиб Росії – в місто Симбірск (нині Ульяновськ). „Місто, нема що казати, гарне і спокійне. Власти обходяться з нами добре” – писав ієр. Єремія до ієр. Віталія Градюка, ЧСВВ, який теж ділив невольницьку долю в Казані. Ієр. Єремію в Симбірську дуже добре знали і поважали тутешні жителі, бо він звертав увагу на себе поставою, повагою. Ще від початку свого ректорства мав проблеми з ревматизмом, і тому ця хвороба дуже швидко прогресувала на засланні, і привела до передчасної смерті. “Ніхто з нас не сподівався сего удару, – писав у своїх спогадах радник із Самбора Теодор Біленький, – тим більше, що якраз в сім часі появилася в київськім польськім дневнику допись, що на опорожнений владичий престол в Перемишлі мав бути іменований о. Ломницький”. 3 липня 1916 року ієр. Єремія Ломницький, знесилений хворобою, відійшов у вічність на 56 році життя, 34 чернечого покликання та 30 священства.
Перед смертю ієр. Єремія Ломницький висповідався, відновив монаші обіти, прийняв Святе Причастя і Тайну Єлиопомазання і свято закінчив життя. Похорон відбувася наступного дня, тобто 4 липня вечером, на ньому були присутні всі засланці без різниці національності й багато тутешніх жителів.
Ось таким було життя цього ієромонаха, освітлене багатьма християнськими чеснотами, духом глибокої молитви і покори та великою ревністю у проповідуванні Христової віри. Але найбільшою заслугою о. Єремії Ломницького для нашої Церкви і народу є те, що він заснував нове жіноче згромадження Сестер Служебниць НДМ, яке так гарно розвинулося по цілому світі та виконує велику працю для добра нашої Церкви й народу. З приводу відкриття беатифікаційного процесу о. Єремії Ломницького, молімось, щоби Господь прославив його славою Святих в лоні Своєї святої Церкви.

Опрацювали:

Ієродиякон Даниїл Сікора, ЧСВВ та ієромонах Василь Парасюк, ЧСВВ

{becssg}2009/162{/becssg}