Ієрм. Порфирій П. Боднар, ЧСВВ

Народився ієрм. Порфирій П. Боднар, ЧСВВ, 26 серпня 1880 року в Торгові, Золочівського повіту, що на Галичині. Нижчу гімназію закінчив у Золочеві, а потім вступив до новіціяту ОО. Василіян у Добромилі, 24 січня 1899 року. Звичайні обіти склав 6 вересня 1900 року, а торжественні 13 вересня 1903 року
Студії в Чині закінчував у Крехові, Лаврові та Інсбруці. Тайну священства отримав 6 вересня 1909 року з рук Митрополита Кир Андрея Шептицького. По висвяченню сповняв різні обов’язки: професора, душпастиря, духовного провідника Сестер Василіянок у Кудринцях і Сестер Служебниць у Станіславові. Давав реколекції братам-монахам і мирянам. Був також військовим капеланом при Українській Армії в Жовкві. Від 1914 року з хвилиною вибуху І світової війни ходив увесь час по шпиталях цивільних і військових, і до 1920 року висповідав і заопікувався у самих військових лікарнях понад 15.000 тисяч важко ранених і хворих на тиф та подібні хвороби. Ієрм. Порфирій сам перехворів у тому часі «іспанку» (грип), плямистий тиф, які були поширені від зіпсутого повітря по тюрмах, які він щодня відвідував і кілька разів та пізніше мав сильне отравлення шлунка.
Із приходом армії Галера був ієрм. Боднар арештований разом з іншими Отцями з Жовкви 1919 року й пересидів у тюрмі «на Бриґідках» майже три місяці. Випущений ходив дальше по львівських військових лікарнях, а з початком 1920 року був призначений військовим капеланом у польській армії, – і мусів цей уряд прийняти на особисте побажання Митрополита Шептицького, як і теж домагання Горожанського Комітету, якого був головою д-р. С. Федак, а секретарем д-р. В. Целевич, та приказ Протоігумена ієрм. Платоніда Філяса, ЧСВВ. Вкінці був Ігуменом у Перемишлі, а в серпні 1922 року приїхав до Канади.
За винятком короткого побуту в Вінніпегу, ієрм. Боднар постійно перебував у Мондері, де був професором і духовним провідником, душпастирював в околиці Мондеру й Едмонтону, давав місії й реколекції в Едмонтоні, Вінніпегу й Саскатуні. Побудував гарну мондерську «Голгофту». Останніх кільканадцять літ присвятив писанню й перекладанню духовних наук. Півтора року хворів на рак і хоч відчував тяжкі болі й втрату крові, терпеливо все ж таки це все зносив, здаючись цілковито на Божу волю.
У Мондері, Алберта, у вівторок 24 червня 1958 року вночі впокоївся в Бозі ієрм. Порфирій П. Боднар, ЧСВВ по довгій і тяжкій недузі. Монаший похорон відбувся в четвер 26.VI.1958 року вечером у Мондері, а в п’ятницю похоронна Служба Божа і «посліднеє цілованіє».
Ієрм. Порфирій – це найстарший піонер із тих Василіян, що жили в Канаді. Він був знаний як невтомний сповідник, а його проповіді неодного зацікавлювали й порушували серце. Як професор, солідною наукою виховав за 35 років цілі кадри василіянських студентів. У вільних хвилинах не посидів ані хвилинки без роботи, навіть в часі тяжкої півторарічної недуги до останніх сил трудився, щоб закінчити свої праці. Ієромонах П. Боднар, ЧСВВ. написав і переклав такі духовні праці й видав їх, серед яких: о. М. Касієпе ОМІ, «Начерки проповідей» у 6 томах; «Правди вічні»; «Дитяча місія»; «Молодь»; «Подруги»; «Христос у місії»; «Заповіді і головні гріхи»; о. М. Шмід, «Конференції для місячної обнови» у 3 томах; «Майські начерки» у 2-х циклах; «Іспит частинний»; о. А. Химій, «Боротьба совісті».
Пам’ять про ієрм. Порфирія між василіянською ріднею буде довго тривати, а й миряни, що його знали і яким колись послуговував, щирим словом постійно про нього згадували.

Опрацьовано на основі матеріалів:

1) Нарис Історії Василіянського Чину Святого Йосафата, Рим 1992.
2) Часопис „Світло”, Торонто 1958, вересень, ст. 7.

Подав матеріал:

ієрм. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ
(Духовник Української Папської Колегії Св. Йосафата у Римі)