Ієромонах Арсеній Олексій Коцак, ЧСВВ

Наступна наша розповідь з галереї визначних постатей Василіянського Чину буде про ієрм. Арсенія Коцака, ЧСВВ (світське ім’я Олексій), який був визначною культурно-освітньою постаттю давньої доби Василіян. Він народився 14 березня 1737 року в с.Великий Буковець колишньої Шариської жупи (тепер Буковець Свидницького району Пряшівського краю Словаччини) в родині священика. Початкову освіту отримав удома в сільського дяка, далі навчався в гімназіях Пряшева і Шарошпотока, закінчив Пряшівську гімназію. Наприкінці 1757 року ієрм. Арсеній постригся в монахи й служив у Краснобрідському та Мукачівському монастирях оо. Василіян. Він здобув богословську освіту в Кошицькому університеті, одержавши ступінь доктора теології (1767), працював духівником Малоберезнянського монастиря, професором духовних шкіл у Краснобрідському, Маріяповчанському, Мукачівському, Імстичівському монастирях, був ігуменом Буківського монастиря. 1798 року ієрм. Арсеній захворів, переїхав до Мукачівського монастиря, де й помер 12 квітня 1800 року.
Ієрм. Арсеній Коцак – один з найвідоміших культурно-освітніх діячів Закарпатської України у XVIII столітті. Займаючись понад тридцять років викладацькою діяльністю, він здобув величезний педагогічний досвід. Читав лекції з церковнослов’янської мови, поетики, риторики, хронології, теології.
Залишив значну творчу спадщину, що налічує понад 30 книг здебільшого філософсько-теологічного змісту, написаних церковнослов’янською та латинською мовами. На жаль, жодна з цих праць не була опублікована за життя автора. Переважна їх більшість зберігається у відділі рукописів та стародруків Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету й описана В. Л. Микигасем. Поки що побачили світ тільки дві його праці. Одну з них – «Правила й наставленія» надрукував 1927 року бібліотекар Мукачівського монастиря ієрм. Г. Кінах,ЧСВВ, а два варіанти його церковнослов’янської граматики в 1990 році видали И. О. Дзендзелівський та З. Ганудель.
Ієрм. Арсеній Коцак був висококваліфікованим лінгвістом, володів кількома мовами, зокрема церковнослов’янською, латинською, грецькою, німецькою, івритом, угорською, можливо, також словацькою, чеською, російською, польською. З усієї творчої спадщини ієрм. Арсенія найвідомішими є підручники з церковнослов’янської мови. На сьогодні їх виявлено щонайменше п’ять. Один з них був написаний у Краснобрідському монастирі в 1768 році, другий – в Імстичівському монастирі 1788 року, і разом з іншими творами обидва знаходилися в одній оправі, що з 1963 року зберігалася в Закарпатському краєзнавчому музеї, але зараз відшукати її там не вдається. Третій підручник, підготовлений десь протягом 1772-1778 рр. в Маріяповчанському монастирі, теж знаходився в Закарпатському краєзнавчому музеї і десь 1964 року пропав. На щастя, його досить докладно описав ще 1927 році відомий мовознавець І. Панькевич. Четвертий підручник, майже ідентичний з третім, був створений ієрм. Арсенієм у тому ж монастирі приблизно в той самий час і зараз є наявний у бібліотеці Дебреценського університету (Угорщина). Ще один варіант церковнослов’янської граматики ієрм. А. Коцака, написаний після 1778 року, він зберігається в Науковій бібліотеці Ужгородського національного університету. Обидва останні 1990 року опубліковані як пам’ятки писемності й ґрунтовно описані з палеографічного й мовознавчого погляду Й. О. Дзендзелівським та З. Ганудель.
Латинська доба XVIII ст. принесла в духовне життя закарпатських українців, яке доти було бідним, значне піднесення. До рідної домівки в різні місця краю повертаються з єзуїтських навчальних закладів високоосвічені люди, серед них і ієрм. Арсеній. Реформуються або відкриваються нові монастирські школи, в яких однією з найважливіших дисциплін була церковнослов'янська мова, що вважалася святою, бо нею здійснювалися святі тайни. А тільки в одній Мукачівській єпархії в 2-й пол. XVIII ст. було вісім таких шкіл. Отже, була гостра потреба в підручниках зі старослов’янської мови. Яка кількість примірників церковнослов’янської граматики М. Смотрицького була тут, досі не з’ясовано. Очевидно, мізерна, зважаючи на те, що в найбільших колекціях стародруків Закарпаття досі не виявлено жодного її примірника. Крім того, слід пам’ятати, що М. Смотрицький цю граматику адресував у першу чергу вчителям. Готуючи свою церковнослов’янську граматику, ієрм. Арсеній орієнтувався, як він сам про це пише, не тільки для пряшівчан, але й на всіх закарпатоукраїнців.
Дослідники граматики ієрм. А. Коцака, ЧСВВ називають дві основні причини її написання. Перша пов’язана з тим, що в 2-й пол. XVIII ст. уряд і греко-католицькі єпископи Австро-Угорщини, аби перешкодити проникненню «схизми» через богослужебні друковані книги з Росії та підросійської України, намагалися налагодити друкування кириличним шрифтом як богослужебних книг, так і словників та граматик «руських». І це могло певною мірою вплинути на наміри ієрм. Арсенія, хоча й не головним чином, бо він був узагалі вихований на латинських традиціях. Друга причина полягала в його національній гордості. Як він пише у віршованому вступі до граматики, підготував її, «... дабьі й нась мЬзсрньіхь руснаковь не судили всЬм, таки спростаковь».
Ієрм. А. Коцак був високоосвіченим мовознавцем, обізнаним і з граматикою М. Смотрицького (перше видання 1619 року), і латинськими граматиками пізнього середньовіччя. Тому, створюючи свою граматику церковнослов’янської мови, він пішов в основному за цими двома традиціями, проте, як пише І. Панькевич, не залишився «зовсім байдужим і до форм живого язика або сучасної письменної традиції». Тому в його граматиці серед прикладів, крім церковнослов’янських форм, чимало й загальнонародних українських (вартую, шаную, роскладую, паную, коштую, цЬшо, зрЬдка, часомь, позавтра, долЬ: тощо) і навіть діалект них закарпатських (пилуйу, сербага, ба-ную, траплю, горЬ: та ще деякі). Вживає й місцеві географічні назви (Латорица, Мукачовь, мукачовскій та ін.). За взірцем латинських свою граматику ієрм. . Арсеній членує на чотири частини: 1) орфографія, 2) просодія, 3) етимологія і 4) синтаксис. У першій частині йдеться про графіку, фонетику, склади, у другій – про наголос, інтонацію, третя присвячена частинам мови. Традиційно виділяє вісім частин мови (як у латинських граматиках, а також у граматиках Л .Зизанія, М. Смотрицького та ін.), проте вносить і в номенклатуру частин мови, і в граматичну термінологію істотні зміни. Зокрема, серед частин мови виділяє ім’я (сюди входять іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник і вигук. Виклад матеріалу здійснює у формі катехізису (запитань і відповідей).
Написав ієрм. Арсеній також історичну працю «Описание обителей Мараморошских древнє бывших» – про історію монастирів Закарпаття. Залишив також деяку поетичну спадщину. До неї відносяться вже згадуваний досить великого обсягу віршований вступ до граматики, а також «Правила й наставленія» та передмова до «Предуготовленія гисторическаго».
Як бачимо, для свого часу ієрм. Арсеній, ЧСВВ, був визначною постаттю, високоосвіченим світичем. Він не пориває зі східно-словянськими традиціями і збагачує їх досвідом, узятим від освіти Заходу.

Опрацьовано на основі василіянських архівних документів