На спомин про монаха Ігнатія Олеськіва ЧСВВ
Брат Ігнатій Олеськів народився 1.05.1892р. в місцевості Бишки на Україні. До Василіянського Чину вступив у 1911 році, а новіціатське випробування відбув у Крехові. Як брат у Чині він прийняв професію кравця. Після новціяту бр. Ігнатій служив у різних монастирях, а найдовше – в Бучачі, де звичайно був кравцем, а також опікуном дітей у веденій василіянами бурсі.
В 1937 році настоятелі перенесли його до монастиря у Варшаві, де, за винятком річного перебування на Лемківщині, він мешкав до самої своєї смерті в 1982 році. Цьому монастирю брат Ігнатій посвятив всі свої дарування і людські сили, служачи як кравець, захристиянин, але, в першу чергу, як добрий господар. Особливо він прислужився варшавському монастиреві під час складних повоєнних років відбудови дощенту знищеної під час Варшавського повстання церкви і монастиря. Він без дорікань, незважаючи на втому і не шукаючи вигоди, власними руками розчищував територію, збирав кошти, тощо.
Брат Ігнатій ніколи не проповідував, не давав вказівок, чи духовних повчань. Але він залишив нам своєрідну науку на письмі. Вже після його смерті, в монашій келії, знайшлись маленькі листочки, на яких брат Ігнатій записував різні думки для роздумувань та молитви. Це були короткі речення, які наш Брат носив на вустах, в думках, а що найважніше – в ділах. Ці думки найкраще передають духовність брата - василіянина, якою жив брат Ігнатій. Вони складаються у своєрідний заповіт, останнє слово, характеристику і підсумок його власного життя:
«Пару разів смерть була за плечами. Господь віддалив – чекає моєї поправи, але смерть прийде ось-ось. Чи маю чекати на слова, котрі Христос сказав до фігового дерева: “усхни – най не буде овочу в тебе повік“?
Що міг Ісус ще більше зробити мені, а не зробив? Від днесь все, що буду робити, роблю виключно для любови Божої.
Всіх Отців та Братів поважати і любити, а не обсуджувати – милі слова – послух, старатись вести життя назаретанське.
Що роблю, робити добре, досконало, бо від цього залежить святість – не від цього, що я роблю, але як я роблю: шиття, миття, чи витирання кутів – робити як найдосконаліше. Святість в моїй праці.
Монах, який не старається про святість, про совершенство (досконалість), дуже заслугує на нагану, бо він занедбує те, що його стан вимагає.
Якщо душа законна (монаха) не любить Господа Ісуса цілим серцем, то від кого ж тієї любови сподіватись має Ісус Христос наш найсолодший. У всіх своїх заняттях, хоча б найпослідніших, робити намір, що це для Ісуса, тоді буде діло апостольське – по що я тут прийшов.
Кожного дня працюй інтенсивно, спішися, прискори, бо смерть недалеко, а відтак – заплата і нагорода певна за добре виконану працю.
Щоденно на Службі Божій молись о дар молитви, о витримання в доброму та про щасливу смерть.
Старатись всіми силами вести життя внутрішне, то є [тобто]– жити для Христа, жити в Христі, для Христа, – славити Христа в праці, в приставанні (спілкуванні) з ближніми, братами, старатись, щоб другим було добре зі мною.
Любов – це хотіти добра для ближнього, бажати, боронити і старатись про нього, не кривдити ніколи нікого, не судити зле о ніким, не заздрити, не гніватись, не мститись.
Хрест – потребуємо надприродного духа, щоб дійти до святости. Маємо посвятитись Богові через молитву і скуплення (зосередженість), жертву, покуту, працю.
Христос – винищив Себе до останніх сил, границь, все жертвував на славу Отця Небесного.
Монах, який любить Христа і хоче бути святим, мусить бути з Христом прибитий до хреста.
Вір у цілому житті, а перед усім – при смерті, що Господь гріхи відпустить. Говори з Святим Ігнатієм, мучеником: «О, як мило і весело мені опустити той світ» на вид заходячого сонця, щоб тим величавіше зійти в Бозі Ісусі.
Тому не лякайся смерти, коли вже зближається, вітай її, як посланця Божого, котрий має тебе запровадити перед трон Божий. Щоб однак не втратити тоді віри, збуджуй її часто в Христі.
Вірую Господи, що коли стану перед Трибуналом Твоїм, будеш мені суддею ласкавим.
Милосердя Боже на віки виспівувати буду. Амінь.»
Із записок Брата Ігнатія Олеськіва, ЧСВВ.
Брат Ігнатій ніколи не проповідував, не давав вказівок, чи духовних повчань. Але він залишив нам своєрідну науку на письмі. Вже після його смерті, в монашій келії, знайшлись маленькі листочки, на яких брат Ігнатій записував різні думки для роздумувань та молитви. Це були короткі речення, які наш Брат носив на вустах, в думках, а що найважніше – в ділах. Ці думки найкраще передають духовність брата - василіянина, якою жив брат Ігнатій. Вони складаються у своєрідний заповіт, останнє слово, характеристику і підсумок його власного життя:
«Пару разів смерть була за плечами. Господь віддалив – чекає моєї поправи, але смерть прийде ось-ось. Чи маю чекати на слова, котрі Христос сказав до фігового дерева: “усхни – най не буде овочу в тебе повік“?
Що міг Ісус ще більше зробити мені, а не зробив? Від днесь все, що буду робити, роблю виключно для любови Божої.
Всіх Отців та Братів поважати і любити, а не обсуджувати – милі слова – послух, старатись вести життя назаретанське.
Що роблю, робити добре, досконало, бо від цього залежить святість – не від цього, що я роблю, але як я роблю: шиття, миття, чи витирання кутів – робити як найдосконаліше. Святість в моїй праці.
Монах, який не старається про святість, про совершенство (досконалість), дуже заслугує на нагану, бо він занедбує те, що його стан вимагає.
Якщо душа законна (монаха) не любить Господа Ісуса цілим серцем, то від кого ж тієї любови сподіватись має Ісус Христос наш найсолодший. У всіх своїх заняттях, хоча б найпослідніших, робити намір, що це для Ісуса, тоді буде діло апостольське – по що я тут прийшов.
Кожного дня працюй інтенсивно, спішися, прискори, бо смерть недалеко, а відтак – заплата і нагорода певна за добре виконану працю.
Щоденно на Службі Божій молись о дар молитви, о витримання в доброму та про щасливу смерть.
Старатись всіми силами вести життя внутрішне, то є [тобто]– жити для Христа, жити в Христі, для Христа, – славити Христа в праці, в приставанні (спілкуванні) з ближніми, братами, старатись, щоб другим було добре зі мною.
Любов – це хотіти добра для ближнього, бажати, боронити і старатись про нього, не кривдити ніколи нікого, не судити зле о ніким, не заздрити, не гніватись, не мститись.
Хрест – потребуємо надприродного духа, щоб дійти до святости. Маємо посвятитись Богові через молитву і скуплення (зосередженість), жертву, покуту, працю.
Христос – винищив Себе до останніх сил, границь, все жертвував на славу Отця Небесного.
Монах, який любить Христа і хоче бути святим, мусить бути з Христом прибитий до хреста.
Вір у цілому житті, а перед усім – при смерті, що Господь гріхи відпустить. Говори з Святим Ігнатієм, мучеником: «О, як мило і весело мені опустити той світ» на вид заходячого сонця, щоб тим величавіше зійти в Бозі Ісусі.
Тому не лякайся смерти, коли вже зближається, вітай її, як посланця Божого, котрий має тебе запровадити перед трон Божий. Щоб однак не втратити тоді віри, збуджуй її часто в Христі.
Вірую Господи, що коли стану перед Трибуналом Твоїм, будеш мені суддею ласкавим.
Милосердя Боже на віки виспівувати буду. Амінь.»
Із записок Брата Ігнатія Олеськіва, ЧСВВ.
{becssg}2009/206{/becssg}
- Перегляди: 5567