Створено: Субота, 11 червня 2011, 19:31
Весняні вечори та Зелені свята в Ульгівку

IMG_0302 Микола Кухарчук

У весняні, а також літні місяці в селі було вечорами дуже весело, співи людей щовечора по цілім селі до пізньої ночі, хоч польська поліція часто намагалася розігнати групи молоді, однак то не удавалося, а ще більше співали і не лише звиклі побутові, але також революційні та інші - політичного характеру.

В день люди працювали в полі при різних роботах на ріллі, а частина при копанні торфу, котрим в зимі огрівали хати.

Жнива: збирано збіжжя серпами. Був то можна назвати загнутий великий ніж, котрий був назублений і з дерев’яною ручкою. Одною (лівою) рукою збиралося жменю збіжжя до купи, а серпом ту жменю збіжжя перетинали.

Зелені свята: ті свята випадали часто 28 мая або на початку червня. То був час дуже гарної теплої погоди, всюди повно квітів і співів птахів.

В зелені свята молодіж прибирала церкву живими цвітами як рівнож застеляно підлогу пахучим шуваром. Рівнож в той час кожна хата доокола під стріхою (дахом) пообтикана зеленим шуваром як також обмаєна галузками дерев. Все на зелено навіть жінки в ті свята старалися збиратися в зелені спідниці а головно кожна брала на голову зелену хустку.

Першого дня свята в неділю по Службі Божій ішов священик в супроводі важної процесії і людей в поли, щоби благословити збіжжя і все що там росло на добрий урожай. З церкви забирали всі хоругви, хрести, різні образи, свічки, а діти з малими дзвіночками всі ішли зі співом і дзвонінням дорогою і обходили границею поля доокола села, такщо, щойно під вечір повертали до церкви. Всі хоругви, хрести і образи, котрі несли в процесіях, обов’язково мусіли бути вбрані живими різними квітами.

На другий день знову процесія ішла селом а священик заходив до кожної хати, де відмовляв коротку молитву, а хату кропив свяченою водою. Найбільше втіхи мали діти. Ті несли з шувару «канчуки» - (нагаї) – і ними взаємно себе жартівливо били, але часто побито і міцніше.

На третій день, так в вівторок, процесія ішла на цвинтар, де на кожнім гробі відправляли жалібні Богослужіння – «Панахиду» або «Парастас» - за померлі душі. Кожна родина, котра мала могили, приносила на могилу 3 хліби (скільки могли, а не було, то старчило три хліби) - по Богослужінні ті хліби належалися священикові. Приїжджали його Парубки (служба) і кожного року з цвинтару забирали той хліб, котрий на віз не міг зміститися, село було велике, і по три хліби навіть щоби не всі принесли, то було в сумі кілька сотень штук. А треба знати, що то був час переднівку, нового збіжжя, ще не було і більша половина мешканців села, зовсім хліба не мала або лише дуже мало, а на цвинтар конечно хотіли принести, аби не бути гіршим від других, позичав, а хто мав за що купив а таки приніс. Натомість священик з такою кількістю хліба не мав що робити, так що давав для служби а переважно тим хлібом кормив свині.

Рівно ж в Зелені свята або в найближчу неділю, мешканці Ульгівка, подібно як із інших сіл, їздили до села Вербиця або до Повітового міста Рава-Руська, де були могили українців-вояків – котрі впали в бою в 1918-1920 роках з поляками чи іншими сусідами, котрі прийшли загарбати українські землі. Молодь села приготовляла різні гарні вінки з різних квітів а також зі збіжжя і фірами відвозили на місце призначення до Вербиці, 15 км., а до Рави-Руської 30 км. По дорозі часто поліція польська перешкоджала, особливо як хто віз вінок зроблений з колючого дроту (символ терпінь) – або з тризубом (національний герб держави) – тоді ті, що везли, перекрадалися через поле і завжди занесли там, де було треба.

Стор. 92-93

Переписала Люба П.