Hrinczenko«Україна! У цьому слові для мене все».

Б. Грінченко

Маємо тепер  листопадову осінь – всі діти вже в школі. Працю продовжують учні, студенти, вчителі та викладачі.

Думаю, варто сьогодні сказати сердечне слово про видатного українського педагога. Був він також письменником, лексикографом, мовознавцем, літературознавцем, етнографом, істориком, публіцистом, громадсько-культурним діячем, організатором товариства «Просвіта».

Все життя боровся за утвердження української мови в Україні та розвиток українського шкільництва. Заклав основи української педагогіки. Стверджував, що без розвитку рідної мови та культури неможливий розвиток самого народу, його національної свідомості.

Борис Грінченко жив і працював в дуже складний час. Незалежної України тоді не було. Українці перебували під владою чужих імперій: Росії та Австро – Угорщини. Але народ не спав. На українських землях мали ми своє національне відродження. Наші патріоти мали чим займатись.

 

В освітньому журналі «Рідна Мова», який виходить у Польщі (Нр. 15/2011 р.) надруковано статтю доцента Наталі Богданець – Білоскаленко з Києва про громадсько – просвітницьку та культурну діяльність Бориса Грінченка. Варто прочитати. Пишучи цю статтю, я деякі інформації взяла власне з публікації пані Наталі.

Спробую коротенько розказати Вам про те, чого можемо довідатись з різних цікавих статей, книжок та інтернетових публікацій. Послухайте.

За працьовитістю і кількістю зробленого Бориса Грінченка порівнювали з Іваном Франком. Про себе він скромно писав:

«Не велике я поле зорав, та за плугом ніколи не спав. Що робив, те робив я до краю, і всю силу, що мав я і маю, на роботу невпинную клав».

Насамперед пригадаймо, що Борис Грінченко – автор чотиритомного «Словаря української мови».   Він також – автор підручників, книжок для дітей. Видав кілька поетичних збірок. Писав байки та прозові твори. Розуміючи важливість казки в дитячому вихованні, створює віршовані оповідання та віршовані казки. Збирав та записував фольклорний матеріал.

Педагог народився в 1863 році, на хуторі Вільховий Яр, неподалік Харкова у родині з глибоким козацьким корінням.   Після отримання педагогічної освіти працював в селах Харківщини. Найдовше, 6 років, він працював в приватній школі Х. Алчевської в селі Олексіївка та Луганщині. В цей період він створює український рукописний буквар та рукописну книжку «Квітка» для своєї доньки Насті. За ними він вчив і інших дітей читати, тому що всі підручники в той час були російськомовні.

З села Олексіївки, родина переїхала до Чернігова. Тут він працював на різних посадах – між іншим завідувачем Відділу народної освіти.

В 1902 році сім'я Грінченків переїздить до Києва. Власне тут педагог інтенсивно займається працею зі словниковим матеріалом. Після 1905 року, коли були зняті деякі заборони на українське слово, Борису Грінченку вдалося надрукувати свою «Українську граматику». Він хотів підготувати до друку й читанку під назвою «Рідне Слово», але не встиг. Після його смерті, книжку завершила дружина Марія. Варто також пам'ятати, що в роках 1906 – 1909, Борис Грінченко активно очолював київську «Просвіту».

Організував бібліотеку. Разом з дружиною збирали все найцінніше. Їхня бібліотека налічувала більше 6 тисяч книг, переважно наукового змісту.

Борис Грінченко помер в 1910 році. Жив 47 літ. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

В наш час, ім'я педагога у великій пошані. В Україні успішно діє Київський університет імені Бориса Грінченка. Науково – педагогічний колектив і студенти Університету доглядають його могилу.

Так собі думаю:

Якби Борис Грінченко міг побачити сучасні школи та університети в своїй Батьківщині – напевно щиро зрадів би.

Надіюсь, що він бачить все з Високого Неба.   Його труд не пропав . Правда, - шкільних проблем немало. Запитаймо:  коли їх не було? Вони були, є і будуть. В народі кажуть так:«Роби небоже, то й Бог поможе»!

Україна – Європа – Світ ...

Ці слова позитивно мобілізують кожного нашого педагога.