Упокоївся Іван Павлик (1924-2013)

Сьогодні – 11.03.2013 – у лікарні в Ґіжицьку на 89 році життя упокоївся у Господі довголітній та невтомний український громадський діяч - Іван Павлик.

Покійний народився 2 березня 1924 року в селі Заліська Воля у глибоко патріотичній українській родині. Його батько – Василь був поручником Української Народної Армії і брав участь у Визвольних змаганнях 1917-1921 років.

Уже з юних літ малий Іван виявляв свої письменницькі здібності. У 9 років почав писати вірші, які друкувались в українських дитячих журналах: «Дзвіночок», «Наш приятель», «Світ дитини». Незабаром Іван став кольпортером української преси та книжки в місцевому кооперативі «Згода», а згодом почав привозити й розповсюджувати книжки зі Львова.

Закінчивши сільську школу у 1935 р., займався самоосвітою. У 1943 році йому вдалося отримати атестат зрілості в українській гімназії в Ярославі. З молодих років брав участь у роботі самодіяльних гуртків, читальні «Просвіти», співав у хорі, належав до організацій: «Сілський господар», «Пласт» та «Луг». Від 1939 р. – член Юнацтва ОУН. Був активним членом організації. На той час припадає його знайомство з головним командиром Тарасом Чупринкою. У 1944-1945 рр. входив до місцевого відділу СКБ-УПА, а до 1947 року співпрацював з підпільним часописом «Лісовик».

За свою підпільну діяльність був чимало разів арештований. В лютому 1947 році був засуджений у Ряшеві на смертну кару. Вирок замінено на 15-річне ув’язнення. З тюрми, однак, вдалося йому втекти.

У рамках акції «Вісла» був виселений до села Будри Венґожівського повіту. На новому місці поселення заснував підпільну організацію «Визволення України». На зламі 1940/50 рр. був задіяний в організації церковних комітетів, які боролися за право на існування ГКЦ, яку не визнавала нова державна влада.

Спершу працював на лісозаготівлях, в дорожній службі, очолював ґмінну управу «Związek Walki Młodych». З 1949 року почав працювати на пошті в Банях Мазурських. Після закінчення відповідних курсів, очолював поштові відділення у Будрах, Венгожеві, Скоче та Банях Мазурських. У 1950 році одружився з Анною Колцун.

Після заснування Українського Суспільно-Культурного Товариства у червні 1956 року, був обраний делегатом на перший організаційний з’їзд УСКТ, який відбувся у Варшаві. Повернувшись, організував гурток товариства у Скочах та відкрив пункт навчання української мови для дітей шкільного віку, де сам вчителював. Одночасно, став кореспондентом «Нашого Слова» та розповсюджував українські книжки і пресу.

Іван Павлик за свою громадську діяльність зазнавав постійних репресій. Втратив працю на пошті. Був змушений переїхати з родиною до села Скалішки. А, щоб вижити, влаштовувався на різних роботах. За ним постійно слідкувала служба безпеки, яка декілька разів у тиждень викликала його на допити. За порадою одного працівника Служби Безпеки, заново поміняв місце проживання та перенісся в 1967 р. до села Сєдліска Ґіжицького повіту, де й проживав аж до смерті.

На новому місці поселення Іван Павлик активно включаєтся в організацію нових гуртків УСКТ (до яких сам належав нп. у Хшанові) та пунктів навчання української мови. Одночасно був обраний головою повітового правління УСКТ. Його невтомна праця та громадська діяльність принесла багато плодів. Рівень освітньо-культурної праці серед українців в Ґіжицькому повіті – був найвищим у тодішньому Сувальському воєводстві. Покійний був співзасновником естрадної групи «Канни» та хору «Калина» в Ґіжицьку.

Іван Павлик належав також до правління ланки УСКТ у Венґожеві, яке утворилося у 1985 році.

Постійно боровся за легалізацію ГКЦ в Польщі та відкривання церков серед українських виселенців. Допомагав йому у тому о. Митрат Мирослав Ріпецький з Хшанова, з яким покійний здружився.

У 1996-1999 роках спричинився до відновлення та упорядкування сільського цвинтаря у Заліській Волі, на якому поховані вояки УПА та односельчани, помордовані в 1944-1948 роках.

Іван Павлик писав до різних газет та журналів, які видавались у Польщі («Благовіст», «Перемиські Дзвони», «Ватра») та закордоном.

Постійно збирав матеріали про історію свого рідного села - Заліська Воля. У 2003 р. у Львові йому вдалося опублікувати друком книжку – «Заліська Воля: Люди і доля. Історичний нарис».

Покійний залишив у скорботі дочку Марію та сина Володимира.

Заупокійний Парастас буде правитися в середу (13 березня), о год. 18:00, у греко-католицькій церкві у Видмінах.

У четвер (14 березня) заупокійна Служба Божа о год. 10:00 у церкві у Видмінах, та поховання на цвинтарі в Банях Мазурських.