Внутрішній мир

Текст укр./поль.

Вітаю Тебе!
Сподіваюсь, що останні роздуми не замучили Тебе!
Знаю, знаю! Воно непросто перебувати на самоті із собою, зі своїми думками та переживаннями серця. Іноді хочеться від себе кудись втекти, поїхати ген далеко, подальше від свого внутрішнього світу. Ця спокуса втечі від себе сьогодні долає багатьох людей. Але, Ти не побоявся, завітав до мене в гості.
Цього разу хочу запропонувати Тобі низку питань, над якими найближчим часом будемо спільно розмірковувати. Буде мова про причини внутрішнього неспокою душі, про брехню, про духовний центр людини – її серце та про способи його втихомирення.
Сьогодні увійдемо на першу сходинку.

НАШ НЕСПОКІЙНИЙ СВІТ
Ми настільки загубилися у сучасному світі, що навіть не помічаємо того, як швидко втрачаємо найціннішу вартість у нашому житті – МИР СЕРЦЯ. На превеликий жаль, ми живемо в суспільстві, яке небагато, точніше сказати, майже зовсім не говорить про внутрішній мир. Ми навіть не задумуємося над тим явищем. Як правило, сучасна людина більше шукає матеріального забезпечення, вигідного способу життя без зайвого зусилля. І ще й до того хоче бути за всяку ціну щасливою.
Однак, чи можливо знайти щастя поза своїм серцем?
Зовнішній світ: прибуток, кар’єризм, споживацтво, гроші, успіх, суперництво, секс, фальш, брехня та маніпуляція – володіють умами сучасної людини. Мало хто усвідомлює собі, що від цього немає справжнього миру. Людина все більше метушиться і постійно шукає чогось нового, кращого, більш приманливого. Однак, все зовнішнє, чим хоче володіти неспокійна людина, її динаміка, рух, невблаганне бажання все більше мати, і мати – не приносить внутрішнього спокою, щастя. Коли людина хоче все більше мати, тоді вона поступово перестає бути людиною, адже втрачає внутрішній мир та духовне життя. Багато хто шукає сьогодні щастя на зовні, поза своїм серцем, своєю душею, пошукує ідеальної особи: коханої, чи коханого. Але не знає, або й не хоче знати, що істинне щастя знаходиться в її серці, від якого вона несвідомо тікає.
ЛЮДИНА хоче мати багато грошей, а коли вже їх має, тоді журиться кожного разу, коли їх витрачає. Подібно буває й з іншими речами. Людина шукає чогось, або когось іншого, що могло б дати їй щастя, мир. Неймовірно, але сучасна людина, яка досягла вершин технології, надалі залишається неграмотною у царині духовного життя, емоцій та почуттів. Ознакою нездорового суспільства є сімейне життя сучасної людини. Люди, які роками живуть разом із собою, насправді не люблять себе взаємно, але потребують і використовують одне одного. Вони сходяться і розходяться, тому що незрілою є їхня любов.
ЛЮБОВ. Вони неспроможні любити одне одного, втратили належне розуміння суті любові. Сучасна людина прагне любові, але ототожнює її лише із зовнішністю, красою, сексуальністю та пристрасним пожаданням. У цій любові бракує найціннішого – довіри, почуття радості та емоційної і духовної бузпеки. Сьогодні людина шукає товариства, контакту з іншими не тому, що хоче обдарувати їх істинною та безкорисливою любов’ю, але саме тому, щоб заповнити вакуум свого серця. Душевне запустіння, людина хоче заповнити ерзацами-замінниками справжнього щастя, їй краще грати якусь роль в суспільстві, або прикидатися клоуном. Недостача ніжної любові, духовного життя та життєві травми штовхають сучасну людину вдаватися до сексу, еротики, наркотиків, або алкоголізму. Людина, яка не зазнала зрілої, незагарбницької любові, неспроможна любити й приймати любов, тому що вона стала невільником свого минулого. Хто неспроможний любити, той не є вільною людиною. А, якщо він поневолений різними прагненнями, пожаданнями, потребами, то годі сказати, щоб така людина була щасливою.
Запитаєш, чи може така людина ще жити і бути щасливою?
Відповім – так, може! Але для цього потрібні справжні друзі, щирість перед самим собою і перед Богом. Потрібно оживити віру, надію та намагатися обдаровувати інших крихіткою-зерном любові, яке, незважаючи на різні життєві травми, залишилося у нашому серці. Людина створена на образ і подобу Божу, якщо вона це собі усвідомить, тоді може жити, може ще інших обдаровувати своєю любов’ю.
Істинна любов – це безкорисливий дар, який не поневолює. Однак, існує ризик, адже деколи буває і так, що інша особа не приймає нашої любові. Ми тоді розчаровуємося, страждаємо. Любов – це також і страждання. Господь наш Ісус Христос із превеликої любові до нас, дав себе розп’ясти на хресті. Хто хоче насправді любити, той повинен бути готовий на страждання.
НЕСПОКІЙ, заклопотаність, стурбованість, розгубленість, розбещений еротизм та гіперактивізм – це характерні ознаки людини ХXI століття, яка цінує все, окрім найціннішого – миру серця. Під час наших роздумувань будемо спільно призадумуватися над причинами цього суспільного явища, яким є духовний, психічний і емоційний неспокій людини.
НЕСПОКІЙНА ЛЮДИНА не лише втрачає мир серця, але також несвідомо шкодить собі самій, нищить здоров’я душі й тіла. Неспокійна особа не розуміє самої себе. Як же ж тоді вона може зрозуміти іншого! Вона не володіє собою і не вміє щиро та автентично спілкуватися з іншими. Неспокійна людина страждає від усамітнення та ізоляції-відокремлення. Найсерйознішою проблемою сьогодення є те, що людина не усвідомлює собі свого внутрішього неспокою, душевного усамітнення. Вона відчуває лише сильний зовнішній тиск, який, у свою чергу, штовхає її побиватися за роботу, кар’єру та постійно прагнути успіху. Гонитва за працею та успіхами витіснює з нашої свідомості почуття неспокою. Людина тоді живе нереально в реальному світі і сама ж найбільше від того страждає.
ВНУТРІШНІЙ НЕСПОКІЙ спричинений не лише зовнішніми факторами, але також духовною незрілістю людини, яка через різні причини, а деколи – важкі життєві досвіди, забула про Бога, а натомість шукає щастя в інших світах, вдаючись до трансцендентних медитацій, йоги, зену, спіритизму та окультизму. Не говорю вже про всякого роду забобонність і чаклунство. Духовна сліпота зводить людину на манівці, у країну небуття, де немає српавжнього щастя і любові.
Дорогі мої Друзі! Хочу спонукати Вас, Тебе, кожного зокрема, задуматися над собою. Запитай себе:
Чому кудись постійно біжиш?
Чому не знаходиш миру в своєму серці?
Чому так важко Тобі молитися?
Чому закинув молитву?
Чому не бажаєш зупинитися, вимкнути внутрішнє «радіо серця», яке постійно транслює сумні передачі на різних «хвилях душі»?

До зустрічі!
Запрошую на чергові роздуми: "про неспокій".

Ієрм. Ігор Г., ЧСВВ

Ваші зауваги, або роздуми прошу надсилати на адресу: іЦя електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Witam!
Mam nadzieję, że ostatnie rozmyślania nie były zbyt uciążliwe!
Wiem, wiem! Nie jest łatwo przebywać na samotności, z samym sobą, ze swoimi myślami i odczuciami serca. Czasem chce się uciec od siebie, pojechać gdzieś daleko – aby dalej od swego wewnętrznego świata. W dzisiejszym świecie wiele osób ulega takiej pokusie, ucieka. Jednak Ty nie przestraszyłeś się i odwiedziłeś mnie.
Tym razem chcę Ci zaproponować szereg zagadnień, które w najbliższym czasie będą przedmiotem naszych rozmyślań. Będziemy mówić o przyczynach wewnętrznego niepokoju w duszy; o kłamstwie; o duchownym centrum człowieka – o sercu i sposobach jego ukojenia.
Dziś wstąpimy na pierwszy schodek.
NASZ NIESPOKOJNY ŚWIAT
Jesteśmy tak bardzo zagubieni we współczesnym świecie, że nawet nie zauważamy jak szybko tracimy to, co w życiu ma największą wartość – POKÓJ SERCA. Niestety przyszło nam żyć w społeczeństwie, które niewiele, a dokładniej mówiąc: prawie wcale, nie zwraca uwagi na wewnętrzny pokój. Nawet nie zastanawiamy się nad tym. Ogólnie, współczesny człowiek bardziej koncentruje się na pogoni za dobrami materialnymi, wygodnym życiem bez wysiłku. A obok tego za wszelką cenę chce być szczęśliwym. Czy jednak możemy znaleźć szczęście poza swoim sercem? Świat zewnętrzny: zarobek, karieryzm, konsumizm, pieniądze, sukces, rywalizacja, seks, fałsz, kłamstwo i manipulacja owładnęły umysły współczesnych ludzi. Mało osób uświadamia sobie, że z tych rzeczy nie płynie prawdziwy spokój. Człowiek staje się coraz ruchliwszy, wciąż szuka czegoś nowego, lepszego. Nieustanna dynamika, ruch, bezlitosne pragnienie zawsze mieć i mieć wciąż więcej – to nie daje spokoju wewnętrznego, szczęścia. Kiedy człowiek nieustannie myśli aby mieć więcej, wtedy przestaje być człowiekiem, traci wewnętrzny pokój i życie duchowe.
Wielu jest dziś takich, którzy szukają szczęścia na zewnątrz, szukają idealnej osoby: ukochanej, albo ukochanego. Szczęścia poszukują poza swoim sercem, swoją duszą, ale nie wiedzą, alb nie chcą wiedzieć, że prawdziwe szczęście znajduje się w sercu człowieka, w sercu, od którego nieświadomie uciekają.
CZŁOWIEK pragnie mieć dużo pieniędzy, ale kiedy już je zdobędzie, wtedy martwi się wydając je. Również z innymi rzeczami bywa podobnie. Szuka kogoś, albo czegoś, co mogłoby uczynić ją szczęśliwą, obdarzyć spokojem. To niesamowite, że współczesny człowiek, który osiągnął szczyty technologii, w dalszym ciągu jest takim niedoukiem w dziedzinie życia duchowego, emocji i odczuć. Znakiem chorego społeczeństwa jest życie rodzinne współczesnego człowieka. Ludzie, którzy przez lata żyją razem, w rzeczywistości nie kochają się, a tylko potrzebują i wykorzystują się wzajemnie. Przychodzą do siebie i odchodzą, bo ich miłość nie jest dojrzała.
MIŁOŚĆ. Nie potrafią wzajemnie się kochać, utracili właściwe rozumienie istoty miłości. Współczesny człowiek chciałby miłości, ale utożsamia ją z tym co zewnętrzne, pięknem, seksualnością i pożądliwym pragnieniem. W takiej miłości brak tego co najcenniejsze – zaufania, poczucia radości, zarówno emocjonalnego, jak i duchowego bezpieczeństwa. Dziś ludzie szukają towarzystwa, kontaktu z innymi, ale nie jest to spowodowane chęcią obdarzenia ich prawdziwą i bezinteresowną miłością – robią to po to, aby zapełnić próżnię swego serca. Człowiek stara się zapełnić pustkę duszy jakimiś zamiennikami prawdziwego szczęścia. Łatwiej mu grać jakąś rolę w społeczeństwie, albo robić z siebie klauna. Niedostatek czułej miłości, życia duchowego i urazy życiowe pchają współczesnego człowieka do seksu, erotyki, narkotyków, albo alkoholizmu. Człowiek, który nie doświadczył dojrzałej, nieagresywnej miłości, nie potrafi kochać i przyjmować miłość, dlatego że stał się niewolnikiem swojej przeszłości. Kto nie umie kochać, ten nie jest człowiekiem wolnym. A jeśli jest zniewolony różnymi pragnieniami, pożądaniami, potrzebami, to trudno uznać, że taki człowiek jest szczęśliwy. Zapytasz: czy taki człowiek może jeszcze żyć i być szczęśliwym? Odpowiem: może, ale w tym celu potrzebni są prawdziwi przyjaciele, szczerość przed sobą samym i Bogiem. Trzeba ożywić wiarę, nadzieję i starać się obdarzać innych kruszynką-ziarenkiem miłości, które bez względu na różne urazy życiowe, pozostało w naszym sercu. Człowiek jest stworzony na obraz i podobieństwo Boga – jeśli uświadomi to sobie, wówczas może żyć, może i innych obdarzyć swoją miłością. Prawdziwa miłość – bezinteresowny dar, który nie zniewala. Jednak istnieje ryzyko, czasem tak się zdarza, że drugi człowiek nie przyjmuje naszej miłości. Wtedy przeżywamy rozczarowanie, cierpimy. Miłość jest też cierpieniem. Nasz Pan, Jezus Chrystus, pozwolił się ukrzyżować z miłości do nas. Kto chce naprawdę kochać, ten powinien być przygotowanym na cierpienie.
NIEPOKÓJ, zakłopotanie, przygnębienie, zagubienie, rozwiązły erotyzm i „hiperaktywizm” – są to charakterystyczne znaki człowieka XXI wieku, który ceni sobie wszystko, oprócz tego co najcenniejsze – pokoju serca. Podczas naszych rozważań, wspólnie zastanowimy się nad przyczynami tego zjawiska społecznego, czyli nad duchownego, psychicznego i emocjonalnego niepokoju człowieka.
NIESPOKOJNY CZŁOWIEK nie tylko traci pokój serca, ale nieświadomie szkodzi sobie, niszczy zdrowie duszy i ciała. Niespokojna osoba nie rozumie siebie samej. Jak więc może zrozumieć kogoś innego! Nie panuje nad sobą i nie umie szczerze i autentycznie komunikować się z innymi. Niespokojny człowiek cierpi z powodu osamotnienia i izolacji. Najpoważniejszym problemem dzisiejszych czasów jest to, że człowiek nie uświadamia sobie, iż jest wewnętrznie niespokojny, osamotniony duchowo. Odczuwa tylko silny nacisk zewnętrzny, który z kolei popycha go do walki o pracę, karierę, stale piąć się ku sukcesom. Gonitwa za pracą i osiągnięciami, usuwa z naszej świadomości poczucie niepokoju. To powoduje, że człowiek żyje nierealnie, w realnym świecie i to właśnie przynosi mu najwięcej cierpień.
WEWNĘTRZNY NIEPOKÓJ jest spowodowany nie tylko tym co zewnętrzne, ale także niedojrzałością wewnętrzną człowiek, który, z różnych (czasem bardzo trudnych) doświadczeń życiowych, zapomniał o Bogu. Zapomniał o Bogu i szuka szczęścia w innych światach, udając się w wędrówkę do świata medytacji transcendentnych, jogi, zen, spirytualizmu i okultyzmu. Nie wspominam nawet o różnych zabobonach i czarach. Ślepota duchowa prowadzi człowieka na manowce, w krainę niebytu, tam gdzie nie ma prawdziwego szczęścia i miłości.
Drodzy Przyjaciele! Chcę Was zachęcić, Ciebie, każdego z osobna, do zastanowienia się nad sobą. Zapytaj sam siebie:
Dlaczego zawsze gdzieś biegniesz?
Dlaczego w swoim sercu nie znajdujesz spokoju?
Dlaczego tak trudno jest Ci się modlić?
Dlaczego przestałeś się modlić?
Dlaczego nie chcesz się zatrzymać, wyłączyć wewnętrzne „radio serca”, które stale, na różnych „falach duszy” nadaje smutne audycje?

Do następnego spotkania!
Zapraszam Was na kolejne rozmyślania „o niepokoju”.
jeromonach Ihor H., ZSBW