Skip to main content

Протоігумени василіанської провінції Святого Миколая на Закарпатті

ПРОТОІГУМЕНИ ВАСИЛІЯНСЬКОЇ ПРОВІНЦІЇ СВЯТОГО МИКОЛАЯ НА ЗАКАРПАТТІ Першими осередками монашого життя на Закарпатті були Святомиколаївський монастир на Чернечій горі біля Мукачева і Сятомихайлівський монастир у Грушеві на Мараморощині. Мукачівський монастир згодом набрав першорядного значення, довгий час там мешкали єпископи, монастир став центром єпархіяльної організації, а сама єпархія отримала назву Мукачівської.

 


Монахи з Закарпаття не приступили явно до реформи монашества, яку проводив Митрополит Йосиф В. Рутський, але обнова монашого життя мала своє значення і на цих теренах. У 17-му столітті Закарпатські монахи почали називати себе „василіянами”, а на початку 18-го вже відкрито почали уводити зміни на зразок тих, які запровадили василіяни в Конгрегації св. Тройці в Литві та Білорусії. Ініціатором реформ був архімандрит Іван Годермарський (+1729), який покликав василіян з Речіпосполитої Польської. Тоді однак монастирі були ще підпорядковані місцевим владикам, не творили одної провінції та й не вибирали собі настоятеля з-посеред самих себе, тобто з-посеред „простих монахів”. Аж 9.07.1733 під час монаших зборів з участю ігуменів монастирів Березницького, Імстичівського, Краснобрідського і Зарічського, зібрані ченці обрали собі одного настоятеля, яким мав бути Мукачівський ігумен, о. ГРИГОРІЙ БУЛКО (+1742) – на той час перший протоігумен на Закарпатті. Це рішення не пройшло без труднощів з боку Мукачівських єпископів, і щойно від 1766 можна сказати, що протоігумени почали вільно управляти своєю провінцією. Хоча монастирі на Закарпатті сформували Провінцію, то однак не приступили офіційно до структур Чину. Подібно було й в Україні, де провінція постала в 1739 році, з тим що Провінція Руська чотири роки пізніше з’єдналася з Литовською в одну структуру Чині св. Василія Великого, а тимчасом Закарпатська Провінція ще довгі роки була примушена існувати окремо, не під владою протоархімандрита Чину.
Після першої світової війни помінялися кордони, і таким чином монастир у Біксад опинився у Румунії, Маріяповчанський у Мадярщині, а Краснобрідський і Буківський були повністю знищені. Таким способом у Закарпатській провінції залишилися монастирі в Мукачеві, Ужгороді, Малому Березному, Хусті-Бороняво та Імстичеві. Тоді Закарпатські василіяни нав’язали відповідні стосунки з Василіянами у Галичині, які 2 листопада 1920 р. приїхали, щоб починаючи з монастиря на Чернечій Горі біля Мукачева допомогти своїм співбратам у відновленні монашого життя на Закарпатті. Деякі Закарпатські монахи, вже тоді свій новіціят-послушництво відбули в Крехові у Галичині.
Коли починалася ця обнова, на основі договору між Протоігуменами, який був підтверджений Апостольским Престолом, було усталено, якщо на Закарпатті будуть три зреформовані монастирі з 30-ма ченцями з довічною професією – клириками, з яких бодай 20 будуть вже ієромонахами, тоді можна буде створити Закарпатську Провінцію, уже у зреформованому Василіанському Чині. Таким чином 2 квітня 1932р. Свящ. Конґреґація юридично створила Василіанську провінцію на Закарпатті під покровом св. Миколая. Першим протоігуменом цієї ж провінції в 1932 р. став о. ПОЛІКАРМ БУЛИК.
У часах комунізму Закарпатська провінція, як і весь Василіанський Чин була переслідувана і насильно ліквідована. Останні вибори Протоігумена відбулися 1945 року, а протоігуменом обрано тоді о. АНТОНІЯ МОНДИКА, який був настоятелем аж до часів релігійної свободи в Україні. Після повернення прав Чинові і падіння комунізму, першим протоігуменом на Закарпатті став у 1990 році о. ПАВЛО МАДЯР. Однак, після декількох років діяльність Закарпатської провінції було тимчасово припинено, а монахів підпорядковано протоігуменові Провінції Найсв. Спасителя в Україні. У 2008 році Генеральна Капітула Чину, на пропозицію представників Провінції з України, схвалила: „ідею відновлення діяльності Закарпатської Провінції св. Миколая і передає дану справу Головній Управі на подальший розгляд і остаточне вирішення”. Після проведення потрібних юридичних дій, тими днями довершилося відновлення діяльності Закарпатської провінції, а її першим Протоігуменом, після перерви став Високопреподобний о. ПАВЛО РАЙЧИНЕЦЬ, ЧСВВ, дотеперішній Ігумен монастиря св. Миколая у Малому Березному.
Новообраному Протоігуменові бажаємо Божого благословення, наснаги та підтримки від ченців усієї спільноти Василіанського Чину.

  • Перегляди: 7817