Ульгівок - з сільського побуту

Микола Кухарчук

Від Йордану аж до Воскресіння

- не було таких важливіших свят. Але цілу зиму було що робити. Вечорами, а таки і вдень. Сходилися дівчата, і не лише дівчата, а також і молодиці по хатах, де пряли волокно лену, або конопель на нитки, з котрих ткали на кроснах полотно для своїх потреб. Одні пряли, інші шили, або вишивали сорочки, рушники, або інші речі.

Вечорами, а нерідко і вдень, приходили там хлопці, як звичайно, було там завжди весело. Оповідали різні історії про страхи різні, або веселі історичні події, було багато жартів, а найчастіше - співів. Там переважно молоді пізнавалися – завжди було весело і вечір переходив дуже скоро.

Господарі по цілих днях перебували в стодолі, де переважно молотили збіжжя. А молотили тоді в більшості ціпами в поєдинок, в двійку, або і більше. Ціп - то був зроблений з двох київ: один довший другий коротший, прив’язані зі собою міцною шкірою, – за довгий кий трималося, а коротким бито по положених снопах, снопи перевертано на чотири сторони і так вимолочувано з них зерно.

Вечорами часто сходилися в читальні «Просвіта» - переважно на проби хору, чи аматорський гурток - на проби якоїсь п’єси чи драми. В суботу вечором, чи в неділю, приходили вже всі, хто хотів, аби почитати часописи, виміняти книжки в бібліотеці, а й часто лише так, аби зобачитися, з іншими поговорити чи подискутувати на різні теми.

Також часто вечорами сходились припадково в склепі споживчім кооперативи «Згода», чи приватнім - у Воловика.

Також по приватних хатах сходилися старші, де читали часописи, книжки, грали шахи чи доміно. А ще давніше плели зі соломи плетінки, з котрих шили капелюхи. Цілу зиму село гомоніло співами по хатах і по улицях аж до Великого Посту, котрий на 7 тижнів перед Великоднем змінював село до невпізнання.

З оригіналу переписала Люба П.

З деякими правками збережено мову оригіналу