Греко-католики у селі Шевченки

Греко-католицька та православна Східна Україна (12)

Особисті враження, зафіксовані оком спостерігача та об’єктивом фотоапарату

Греко-католики у селі Шевченки Кобеляцького р-ну Полтавської області ще не мають свого храму. Від 7 квітня 2011 року вони почали молитися у капличці, яку в одній кімнаті своєї невеличкої квартири влаштував о. Євген Труш з Рогатина. У селі ніколи не було церкви, тому місцеві люди попросили отця Євгена, який від жовтня 2010 року почав відправляти Богослужіння у селі Дашківка, куди доїздив щонеділі та в свята з села Шевченки, щоб в їхньому селі спорудити свій храм.

Зараз місцеві люди моляться у хаті отця Євгена, у невеличкій кімнаті, де поміщається всього декілька осіб, - що Ви можете побачити на фотографії. Отець Євген каже, що у неділю на Св. Літургію приходить лише декілька осіб, а деколи може прийти й більше десяти – всі вони мешканці села. За словами отця – це прості, добрі люди, які однак не знають що таке церква, і чому треба щонеділі ходити в храм на молитву. Він намагається вчити їх молитви та Божого Закону. Отець ставиться до людей люб’язно, що помітно у шанобливому ставленні місцевого населення до його особи.

Отець Євген – це запопадлива та чутлива людина. Він не дармує, турбується про свою паству. Насамперед отець повів нас у село, щоб показати невеличку хатинку, яку сам намагається переробити на капличку. У селі декілька залишених хатинок, ця - яку показав нам отець – дуже знищена. Можна захоплюватися наполегливістю та відвагою отця Євгена, який, не маючи ні коштів, ні матеріальної допомоги від бідного сільського населення, намагається своїми руками прилаштувати запущену хатину для молитовних зібрань. В отця Євгена навіть немає надійного транспорту, щоб привести потрібний для ремонтних робіт матеріал. Біля хати я побачив стару легкову машину, якій не один десяток років – такої у Польщі не зустрінеш. Немає також доброзичливих добродіїв та жертводавців. Єдине, на що може розраховувати отець Євген – це його руки та непереборна кмітливість.

Оглядаючи цю самотню хатину, подумки розмірковував собі скільки-то треба мати відваги та безкорисливої любові до тих людей, щоб не залишити їх на поталу долі, але спільно долати перешкоди, щоб зберегти віру в їхніх серцях.

Розпрощалися ми із заклопотаним отцем Євгеном, який немов хотів переконати нас і самого себе, що можливо здійснити неможливе, якщо у серці сила любові й бажання творити добро. У моїй уяві залишилася убога поруйнована хатина – неначе символ зруйнованої країни, яку окрадено з духовного і матеріального, мешканці якої залишені напризволяще. Тому не один, хто не страшиться, залишає свою знедолену Батьківщину та їде у далекі краї, на чужину шукати кращої долі для себе та своїх рідних…

Запрошую Вас на черговий репортаж про греко-католиків у селі Вільховатка.