Греко-католицька та православна Східна Україна (1)

Особисті враження зафіксовані оком спостерігача та об’єктивом фотоапарату

Цього літа, в липні місяці, декілька днів побував на Україні. Довгоочікувана поїздка, тому й нетерпеливо чекав на нові враження від небаченого. Все почалося від того, що Преосвященний владика Василій Медвіт ЧСВВ, єпископ-помічник Донецько-Харківської Екзархії УГКЦ, запросив мене на Східну Україну, кажучи: «Приїдь та подивися, як насправді виглядає життя греко-католицьких громад-парафій на Сході України». Он, так і поїхав. Та, не шкодую! Владика Василій заздалегідь застеріг мене, мовляв, приготуйся, щоб від побаченого не попав у депресію. Пощастило, до Варшави повернувся без депресійного настрою, зате збагачений новим досвідом та незабутніми враженнями. Є чим захопитися, але також і від чого посумувати. Загалом, – життя не казка. Необхідно навчитися жити в умовах, коли по селах люди ледь виживають.

Про що писатиму. Насамперед, про греко-католиків у Києві, а відтак про греко-католицькі парафії на Харківщині та Полтавщині. А на завершення своїх міркувань напишу своїх «дві слові» про красиві православні церкви в більших містах Східної України, які приманюють уважного спостерігача зовнішньою красою архітектурної споруди, а, водночас, відлякують дивним настроєм усередині храму. Щоправда, побував я в різних церквах серед тижня, тому й молільників не було багато, в основному жінки, рідко якийсь мужчина, а також якась молода особа. Коли з фотоапаратом заходив у православні храми на Сході України, викликав настороженість «хранителів», особливо я це відчув у Харкові. Кремезний монах стояв при вході до храму та з-під лоба спостерігав за дивакуватим прихожанином, який, трохи по-іншому, заходив у храм. Туристів у Харкові я не бачив. Мало хто сюди навідується, як розказують місцеві греко-католики, – в основному духовні особи.

Але, давайте буду розповідати по черзі. Владика Василій разом із своїм водієм зустрічав мене в Перемишлі. Ранком 20 липня ми перетнули українсько-польський кордон у Медиці. Пропхалися швиденько, тому що Владика мав відповідний документ. У Львові одноденна зупинка, – пішов у місто, думав куплю якусь книжку. Одну придбав. Львів вже не приманює. Он, така галицька дійсність і традиційна релігійність. У церквах людей трохи більше, як на Сході України.

У четвер, 21 липня, ранком виїхали зі Львова до Києва. Сонечко вітало нас промінням надії, дорога навіть «європейська», як сказав наш привітний водій з Києва п. Андрій. Прикметник «європейський» неодноразово лунав з його уст, щоб показати мені, як Україна - очима своїх громадян - стає європейською. З цією "європейськістю" в Україні буває по-різному, особливо - на окраїнах міст, чи в житлових корпусах, коли ненароком перед тобою замість звичайної проїзної дороги - «широкопика яма», яку машиною годі подолати.

Наш маршрут у Київ пролягав через містечко Корець, розташоване на межі Рівненської та Житомирської областей. Зупинилися, щоб оглянути Свято-Троїцький Ставропігійський жіночий монастир, який безпосередньо підлягає Московському патріархові. Споруда красива, церква з монастирським корпусом. Побіч церкви монаші та інші поховання. У церкві декілька православних священиків служили церковнослов’янською мовою Акафіст до Пресвятої Богородиці – цього дня було свято Казанської ікони Богоматері. Співав хор монахинь, нечисельний, може з десяток інокинь. Благородний спів багатоголосся втихомирював серце. Такого співу у виконанні жіночого хору мені чути ще не доводилося. Просто - був прекрасний та благородний душевний настрій.

На другому боці вулиці, майже напроти жіночого монастиря, уважного відвідувача може здивувати ще одна річ – пам’ятник цікавий тим, що на його місці раніше стояв Ленін, але, коли настала демократія, кмітливі українці обрізали голову Леніну та прикріпили голову Шевченка. Відрізану голову вождя народу мабуть заховали. Може, ще знадобиться. Коли дивишся з боку, то бачиш дядька в шинелі, але стаючи напроти, бачиш голову Тараса Шевченка. Трохи смішно воно й кумедно. Це й так ще не зле. На Східній Україні по селех церков майже немає, лише в районних центрах, зате "батько" Ленін стирчить в багатьох селах. І нікому це не заважає. Нам, українцям з Польщі – це дивно й незрозуміло.

Фотогалерея Корецького монастиря

{jcomments off}