Із щоденника Миколи Кухарчука

Ч а с т и н а 2

(текст подано мовою оригіналу з незначними поправками)

Без яких небудь пригод пережив 1956 рік.
В четвертій декаді року в нашому повіті пішов рух в справі організації культурно-освітньої праці між українським населенням. Було зібрання повітової Ради в Кентчині. Рівнож, в тім році почав виходити в Варшаві часопис «Наше слово», видаване Українським Культурно Освітнім товариством УСКТ.

Ті українці, котрі маскувалися і вдавали поляків почали несміло признаватись до свого народу, від котрого так часто відмовлялись, а на жаль таких було багато.
Поволі, але невпинно, почали наші люди чим більш признаватись і сміліше говорити своєю мовою.
Але щодо масової культурно-освітньої роботи - не вдається! І на мою думку ніколи не вдасться. Бо українці є так страшно розпорошені, що попросту є фізично неможливо щоби розпочати працю на ширшу скалю.
В додатку злого, то Партія і Центральна влада в Варшаві дозволяють, а навіть помагають українцям організувати своє життя культурно-освітнє у Польщі.

Літо 1957 року було з дощем…
В серпні зробилисьмо подання до Повіту до відділу освіти, щоби дозволили учити української мови в місцевій школі. Підписали всі батьки з Борків котрих діти ходили до школи, ніхто не відмовив, помимо того, що мав на серцю і в думці. Є дев’ятеро дітей, до того дійшло вже з сусіднього пеґееру Коскайми. І двох поляків, котрі заявили, що хочуть учитися по-українськи. Всіх разом було 13 дітей.

Відділ освіти дуже скоро дозволив науку української мови, але поза програмою. То є по годинах нормальної науки – 3 години в тижні.
На учителя зголосився Антін Вишомірський (?) з Кентчина, віддаленого 6-8 кілометрів від Борків. Прийшов до мене в початку шкільного року, казав, що тут спрямував його голова УСКТ з Кентчина Семерак. Тут узгіднено, що буде учити раз в тижні в п’ятницю. Бо є задалеко щоби було можна більше разів в тижні. Всі три години зніс на один день, прийшов ще два рази і більше не прийшов. Причина, яку подав, була слота, яка була в вересні перешкодила єму приходити розмоклою дорогою.

* * * * *

Усі Ваші родинні пам’ятки – це краплини історії нашої Церкви та Народу.

Це можуть бути:
1. Історія творення наших грекокатолицьких парафій
2. Історія творення укр. шкіл, товариств (хроніки)
3. Спогади про рідне село чи місто
4. Пережиті історії, записи із щоденників
5. Ваші спогади зі переселення (Акція «Вісла»)
6. Ваша участь у театрах, хорах чи ансамблях
7. Описи пам’ятних історичних місць
8. Описи фотографій, документів
9. Фотографії старих вишивок.

Ваші спогади Ви можете надсилати поштою на адресу:

o. Ihor Harasym, OSBM
ul. Miodowa 16
00-246 Warszawa

Або на адресу електронної пошти:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Редакція веб-сайту залишає за собою право редагування тексту.