Спогад про ієромонаха Йосафата Осипанко, ЧСВВ

Вісім років тому 20 березня 2002 року Божого відійшов від нас отець Йосафат Тадей Осипано, ЧСВВ.

Отець Осипано залишав по собі багато гарних спогадів. З усмішкою на обличчі згадують отця ті, які знали його ближче.

«Був він працьовитим, щирим і відвертим, дбав про нас і наших дітей…»

Отець Йосафат Осипанко першим, з-поміж монахів Василіанського Чину, у 1976р. розпочав свою місію у парафії Чесного Хреста у Венґожеві, і працював до 1982р. Про свою працю, події, а також про життя українців, отець Осипанко щиро і ретельно записував у «Хроніці». Завдяки цій хроніці до сорокалітнього ювілею парафії у Венґожеві було створено документальну виставку, яка відображує історію творення парафії та її культурне життя. Ось кілька цитат із Хроніки, яку вів отець Йосафат Осипанко:

“Від 1976 року відкрилася нова сторінка в історії вірних греко-католицького обряду, тому що в цьому році душпастирство обняли ОО Василіани з Варшави, отримавши Декрет від кс. Примаса Стефана Вишиньскєґо, а також згоду від кс. Біскупа Юзефа Джазґи.

…і так у 1976 році розпочато відправи у Венґожеві о.14год.

В цім році мали ми вже 2 хрещення, 1 похорон, а вінчань 4...”

У Хроніці отця можна прочитати багато зворушливих фактів, наприклад таких:

“...розпочали ми теж навчання релігії, яке відбувалося згідно можливості... дітей навчав під костелом, сальки ксьондзи латинського обряду нам не відступали, хоча ми їх просили про це...”

На сторінках Хроніки читаємо також повні поваги і вдячності рядки:

“...Кс. проб. Мєчислав Юзефчик був дуже прихильний до наших людей і до нашого обряду, через те мав труднощі з боку вірних латинського обряду, називали його “ксєнзем українським”, що було образливим, “а był to kapłan według Ducha Bożego.” Він теж відновив костел, помалював, а також умістив у ньому Великих Святих Східної Церкви...”

На завершення хроніки отець написав:

“Може писав я це хаотично, зате правдиво... писав по-польськи, бо не мав машини з українськими літерами, але щось зберіг для пам’яті і історії нашого побуту в тих сторонах наших вірних греко-католиків, Українців.”

Надовго закарбувались у пам’яті українців події з цих років. Вони тісно пов’язані з іменем отця Осипанка, який торував стежки і боровся за збереження віри і рідне слово на чужині:

“У 1976 році відбулися перші Реколекції у Венгожеві, які виголошував

о. Йосафат Осипано. Людей було маса! Плакали і дякували Богу, що їх нарешті вислухав, що будуть від тепер у своїй рідній мові славити Бога...”

У вірші-спогаді «Про церкву» є кілька строф, в яких автор Володимир Назарович з Будзева, що знаходиться недалеко Венґожева, згадує про отця Осипанка так:

І так довго на чужині

Не мали ми церкви,

Ходили ми до косцьола,

Щоб без Христа не вмерти.

Як до церкви ми почали

Ходити від нова

То доводилось нам їздить

Аж ген до Хшанова.

Згодом тут до нас приїхав

Отець Осипанко

Зібрав нашу всю громаду

І промовив палко:

Не бійтеся свою віру

Гідно визнавати

Нам закон теж гарантує

Свою церкву мати.

Але церкви ми не мали

У костел ходили

Як латинники кінчали

Тоді ми входили.

Отець Богослужбу правив

В нашій рідній мові

Й нашим людям толкував

Все – слово по слові.

І вже більше тоді люди

Відваги набрали

Тут дітей стали хрестити

І шлюби тут брали.

Рішенням настоятелів Чину у 1989 році отець Осипанко переїхав до Колобжеґу. У 1989-1997 роках працював деканом Кошалінсько-Поморського деканату, а згодом, як пенсіонер, знову перенесений до монастиря у Венґожеві і Кентшині. Останні роки свого життя отець важко хворів.

Отець Йосафат Осипанко помер у лікарні в Ґіжицку на 68-му році життя, 41-му чернечого василіанського покликання та 42-му році священнослужіння. Похоронні моління творилися у Кентшині та Варшаві. Поховання відбулося 26 березня 2002 р. в чернечій гробниці на кладовищі «Бруно» у Варшаві.

Отець палко любив свою Церкву і свій Василіанський Чин. Нехай добрий Господь відплатить йому за все своєю благодаттю.

Вічна йому пам'ять!

Подала Л. П.