Очі: синє - Ісуса, а чорне - моє

(роздуми над Мт 19, 16-26)

„Oдин приступив до нього [Ісуса]»

О, знаю я таких «знатних» (пор. Лк 18, 18) юнаків, що то прибігають до храму і стають навколішки (пор. Мр 10, 17).

Молодий і багатий? - Розпещене щеня, якому багатий батько на все дозволяє. Синочок хоче новий автомобіль? – Прошу. Синочок хоче побавитись? – Летить в Америку.

Все має, а нічого не робить.

А, як не татко … вкрав?

Як же хлопчина у двадцять пару років може бути мільйонером? – Накрав!

Ще й безсоромно приходить до церкви і показує, що то - не він.

А, який-то побожний? Ой-ой-ой, що б ти не ... - сам знаєш.

І ще - священики ласяться біля нього, – чекають, що відкриє гаманець.

Мерзота.

А Ісус просто почав з хлопчиною приємну розмову: безпристрасно, зичливо, щиро.

«Все це я зберіг ізмалку».

І кого ти пробуєш дурити!? «Зберіг!» - не гнівай Бога.

Ти - не крав? Не кривдив бідноти (от хоча б таких, як я)? Боже, чуєш і не гримиш?!.

Аж дивно, що тобі ці слова в горлі не застрягли. Як собаці - не вірю!

А Ісус не розгнівався, не прогнав, повірив.

«Почувши це слово, юнак відійшов сумний, мав-бо велике майно».

А в кінці - вийшло шило з мішка, - показав він своє правдиве обличчя. Запродався мамоні, поза грішми - світу не бачить. Власну матір, батька і власну душу б продав. Сумно тобі, гадюко, сумно, бо всі явно побачили - що ти за один. Будеш ти смажитись в рогатого на бенкеті. І добре - є якась справедливість на сіті.

А Ісус підсумував цілу подію оптимістично: «У людей це неможливо, Богові – все можливо». Вказав не на пекло, але на Бога. Не осудив, а дав надію.

Так - важко сказати, як то є з багачами: увійдуть вони через вушко, чи, може, гаманець стане їм клином? Ті, що нічого не мають - тішaться, як малі діти, бо не мусять нічого продавати. Коли б мали дорогі речі, то і вони б сумували.

Але не легше перейти тим, що замість багатства мають чорне око: повне злоби, ненависті, заздрості, недовіри і засуду.

Накінець кожному - і тому, хто продав, і тому, що просто ніколи не мав - Ісус каже: «приходь і йди за мною». Це ж значить: наслідуй мене, йди там, де я ходжу, роби те, що я роблю, – будь такий, як я.

От тільки Ісус - має синє око: повне зичливості, довіри, доброти, тепла, приязні і любові.

Може, замість «маєтку» можна поставити «око»: «Якщо хочеш бути досконалим... піди викинь чорне око і візми синє...».

Сумно стало.

«Хто ж тоді може бути спасенний»? «Ісус глянув на них пильно» і, певно, побачив сором і страх – такий, який може відчути кожен з нас, коли виявиться, що ми - не такі вже досконалі й добрі.

«Богові – все можливо».

Wow! То ж це було … і про мене. І я - не кращий. І мене - Ісус потішає. То і я в такому положенні, як цей багатий юнак. Отже, ми - як брати й з однієї глини зліплені. Кожен з нас має оте «щось», яке ставить нас в таке саме положення. Так, так. А, коли стали вже братами, то, як не диво, десь загубилось чорне око ... і якось забули про маєтки. Усміхнені, глянули вперед: «О! Ми йдемо за Ісусом!..»

Що це? Якісь фокуси? Чудо?

В кожному разі - приємне здивування.

Однак, це не так важко, ба - просто: «Люби брата свого, як себе самого».