Короткий нарис історії василіанського монастрия у Варшаві

У другій половині ХVІІ століття Київський митрополит Гавриїл Коленда (1655-1674) закупив площу між вулицями Подвалє і Мйодовою, на якій 1721 року Митрополит Лев Кішка побудував від вул. Подвалє одноповерховий дім (палату), в якому була також каплиця. До їх обслуги попросив трьох василіан із Архимандрії в Супраслі. Каплиця скоро стала замалою для тої кількості людей, які її відвідували.

1767 року василіани отримали дозвіл на будову монастиря у під варшавському тоді Уяздові, яка однак, із-за різних причин, ніколи не була завершена, хоч і закладено було фундаменти.
1780 року, декретом від 30 січня, новообраний київський митрополит Язон Смогожевський потвердив надання василіанам частини митрополичої площі від вул. Мйодової, вчинене попередником у 1761 році, та пообіцяв допомогти василіанам у будові церкви. Тоді справи скорим темпом почали посуватися уперед: 12 травня 1781 року посвячено і закладено наріжний камінь, а по трьох роках, 25 серпня 1784 року відбулося урочисте посвячення нового храму і цілого монастиря. Наступного дня, на Успіня Пресвятої Богородиці у храмі відслужили першу Божественну Літургію у грецькому обряді.
Після останнього розбору Польщі 1795 року Варшава попадає у російську займанщину.
1864 року царським указом з 28 листопада була скасована василіанська холмська провінція, до якої з 1810 року належав монастир, однак сам монастир, як одинокий, проіснував ще вісім років і був скасований у 1872 році, а церква, як парохіальна проіснувала до 1875 року, коли то перетворено її на православну церкву. Православні володіли нею 40 років.
В ході подій під час І світової війни в серпні 1915 року російське військо залишило Варшаву і зразу гурток грекокатоликів, жителів Варшави, під проводом колишнього дяка Петра Родюка, почав заходи з метою повернення їм храму. До Варшави повертається о. Гавриїл Фурман (Ніцкевич), василіанин, який жив у варшавському монастирі ще до його ліквідації, і вони обидва з П. Родюком, з дозволу уряду міста, замешкали в будинку при Мйодовій 16. В неділю 12 березня 1916 року о. Гавриїл в каплиці на другому поверсі відслужив першу Службу Божу в греко-католицькому обряді. У церкві ще дальше служили православні, які віддали її греко-католикам щойно 12 червня 1917 року.
6 вересня 1918 року о. Гавриїл Фурман ЧСВВ помер. Після його смерті церкви (й монастиря) не вдалось зберегти за василіанами, хоч представник Львівського Протоігумена приїхав у цій справі до Варшави. З того часу церквою повністю стали завідувати римокатолики.
Галицькі василіани чинили заходи, щоб відвоювати для Чину монастир і церкву, які закінчилися успіхом через 11 років: 20 листопада 1929 року Архієпископ Варшавський Кард. Олександр Каковський видав декрет, яким передав церкву василіанам, а 1 січня 1930 року о. Степан Решетило ЧСВВ отримав акт призначення на завідателя монастиря і церкви у Варшаві. Велика в цьому заслуга тодішнього Апостольського Нунція у Польщі, Франциска Мармаджджі.
У 1931 році о. Степан Решетило ЧСВВ став Протоігуменом і виїхав до Львова. Декретом з 17 серпня 1931 настоятелем до Варшави призначив о. Павла Пушкарського ЧСВВ. Його заходами, знов за сприянням Апостольського Нунція Франциска Мармаджджі, при церкві постає греко-католицька парафія. Декрет заснування парафії, а також декрет з 17 квітня 1938 року, яким її парохом призначується о. Павло Пушкарський ЧСВВ, видає не Митрополит Греко-Католицької Церкви, Андрей Шептицький, а Архієпископ Варшавський, Кард. Олександр Каковський.
Варшавські грекокатолики втішалися своєю церквою без перешкод до трагічних днів варшавського повстання в серпні 1944 року. В ночі з 12 на 13 серпня на монастир падають німецькі бомби, які замінили храм і монастир у руїну, а під їх звалищами згинули два василіанські монахи: бр. Веніямин Клачинський та о. Климентій Керницький. Інші замешкали в орендованій квартирі при вул. Ґурносьлонській та, після війни, почали нелегке діло відбудови знищеного храму і монастиря.
25 вересня 1949 року їх посвячення довершив Примас Польщі Кард. Стефан Вишинський. Слід зазначити, що тоді греко-католицькі єпископи з Перемишля були вже арештовані і передані польським комуністичним урядом радянській владі, а Греко-Католицька Церква була заборонена. У церкві офіційно можна було служити богослужіння тільки в латинському обряді. У ці важкі часи варшавські монахи не уникнули арештування й ув’язнення. Парох, о. П. Пушкарський, був ув’язнений більше двох років – з половини грудня 1952 по 16 березня 1955 р.
Дозвіл на греко-католицькі богослужіння комуністична влада почала давати щойно з кінцем 1956 року. У варшавському храмі ці богослужіння відновилися у квітні 1957 року, в чому немала заслуга о. Бориса Балика ЧСВВ. З цього часу вони служаться безперервно по сьогоднішній день.
Після о. Павла Пушкарського ЧСВВ варшавську парафію очолювали: о. Родіон Барабаш (1953-1965), о. Йосафат Романик ЧСВВ (1965-1985), о. Мелетій Білинський ЧСВВ (1985-1989), о. Василь Медвіт ЧСВВ (1989-1991; 1992-1994), о. Ігор Гарасим (1991-1992), о. Володимир Ющак ЧСВВ (1994-1999), о. Марко Скірка ЧСВВ (1999-2003). Від жовтня 2003 року – о. Петро Кушка ЧСВВ.