Ієромонах Віталій Байрак ЧСВВ

Ієромонах Віталій Байрак ЧСВВ

Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім'ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Святу Церкву. В 1922 році поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, активним організатором громадської робо­ти. Вступив до монастиря ОО. Василіан 4 вересня 1924 року. Після новіціяту в Крехові та студій при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) глибоко вивчав філософію та богословіє. 26 лютого 1933 року склав довічні обіти. Рукоположений на свяще­ника в Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року.
Свою першу Службу Божу відправив отець Віталій у рідному селі в присутності батьків, братів і сестер, родини й одно­сельчан. Як раділи тоді бать­ки, що їх мрія здійснилась, яка честь для них, що люди бачать о. Віталія при престолі. І, здається, ніщо не віщувало тоді тієї страшної події, яка чекала їх сина в 1946 році.

У Жовкві ієромонах Байрак докінчував свої студії та одночасно провадив паро­хіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також призначили засту­пником ігумена, доручивши його опіці парохіяльну канцелярію. Він став прові­дником Марійської Дружини й очолив Товариство Апостольства молитви гід­ної смерті. Увесь свій час і сили молодий монах віддавав молитві й праці. Незважаючи на свою зайнятість, ієро­монах Віталій виїжджав також на мі­сії в різні місця Західної України. Багато жите­лів сіл Гадинківці, Пробіжної, Товстень­кого, Чорнокінців, Колиндян, Косова пам'ятають його запальні й пере­конливі проповіді під час місій та реколекцій.
З вибухом II Світової війни більшо­вицька влада зайняла частину північних і західних українських земель. А формальна ліквідація УГКЦ поставила духо­венство, чернецтво та вірних в ряди «ватиканських шпигунів» чи «буржуазно-націоналісти­чних бандитів».
У червні 1941 р., за волею настоятелів, ієромонах Віталій Байрак заступив замуче­ного вкінці першої більшовицької окупації ігумена Свято Троїцького монастиря о. Якима Сеньківського. Будучи вже ігуме­ном Дрогобицького монас­тиря, о. Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність, став про­відником тих же товариств, що й у Жовкві. Вдячні вірні поважали й любили цього привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, але й за талант вислу­хати, підтримати, дати влучну духовну пораду. Його любов до Церкви, до свого народу потягала й інших.
Однак, такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької об­ласті арештували о. Віталія Байрака (в миру - Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимча­сово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у богослужін­ні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською про­повіддю, а також «написал статью клеветнического харак­тера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре «Миссионар» за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року йому було інкриміновано статтю 54-10 КК УРСР та засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна.
У чому ж полягала провина отця? У тому, що він проводив пропаганду до скинення, підриву чи послаблення радянської влади або скоїв окремі контрре­волюційні зло­чини при масових заворушеннях, викори­стовуючи релігійні або національні забобо­ни, як вказує ця стаття Кримінального Кодексу? Чи просто тому, що був ревним священиком, невтомним Христовим воїном, сівачем Бо­жого слова та милосе­рдним до ближніх? У відповідь можемо навести документ, виданий Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 року, де зазна­чено, що Байрака Володимира Васильовича реабілітовано 14.08.1995 року, а це значить, що звинувачення за ст.54-10 КК Радянської України визнані по­милковими і ієромонах Віталій Байрак визнається невинним.
Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року, її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в'язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі. Поховали його «на Бригідках». Отак у внутрішній в'язниці УНКДБ Дрогобицької області або т.зв. тюрмі «на Бригідках» закінчив своє зем­не життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. Однак світла пам'ять про ньо­го навіки осіла в пам'яті вірних, що з вдячністю, любов'ю та, одночасно, з жа­лем у серці згадують це славне ім'я.