Ґіжицькo

 Ґіжицько - парафія Пресвятої Тройці

  Парох (від 15.08.2024) - о. Партеній Микола Підчеха ЧСВВ

  tel. kom. +48 502 641 142

  e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

ІСТОРІЯ ГРЕКО - КАТОЛИЦЬКОЇ СВЯТО - ТРОЇЦЬКОЇ ПАРАФІЇ В ГІЖИЦЬКУ

1947 року на Ґіжицьку землю потрапили також українці, яких насильно привезено товарними поїздами, вирваних із корінням з рідних земель, позбавлених хат, змушених залишити все, що було їм найдорожче. Вон и не знали, де опинилися, що з ними буде, де будуть жити. Мазурська країна стала початком нового життя на чужині.

Під час операції ,,Вісла”, яка почалася 28 квітня 1947 року, було депортовано близько 150 тисяч українців з південно-східної Польщі. Понад 56 тисяч українців було переселено на територію тодішнього Ольштинського воєводства, зокрема кілька тисяч до Венґожівського повіту, до якого на той час належало Ґіжицько. Метою виселення була асиміляція українців на новому місці поселення, а треба відверто сказати, що і знищення української національної меншини в тодішній комуністичній Польщі.

Історія парафії Ґіжицько нерозривно пов'язана з цими драматичними подіями 1947 року. Деяким українцям вдалося повернути у рідні сторони, а ті, хто залишився, почали з часом розвивати громадське, релігійне та культурне життя, організувати навчання рідної мови та релігії, зберігати свої звичаї та традиції.

Особливим місцем кінця 1940-их років було село Хшаново біля Елку, де опинився о. Мирослав Ріпецький, який замешкав у колишній школі, де організував каплицю. Першу читану Службу Божу отець відправив у неділю, 6 липня 1947 року. Це була перша греко-католицька станиця в Польщі, до якої приїздили українці з цілої польської держави, щоб повінчатися, охрестити дитину чи просто помолитися. Були серед них також ґіжиччани.

З плином часу поставали інші греко-католицькі душпастирські осередки в Банях мазурських, Асунах, Круклянках та Мілках, до яких приїздили свідомі греко-католики з околиць Ґіжицька, але розмірковували, щоб мати власну церкву в Ґіжицьку. Греко-католицькі священники зверталися до латинських парохів, щоб у котромусь із костелів відправляти в східному обряді. На це латинники не погоджувалися.

У жовтні 1987 року греко-католики звернулися з проханням до парафіяльної ради Євангелицько-Авсбургського Костела в справі дозволу на греко-католицькі відправи, але відповідь також була негативна.

Перші ініціативи щодо організації східних богослужінь були започатковані в листопаді 1990 року за активної підтримки о. Марка Скірки ЧСВВ, хоча формально парохом був тоді призначений о. Петро Кушка ЧСВВ.

20 листопада 1990 р. було подано офіційне звернення до міської влади з проханням про виділення земельної ділянки під будівництво храму.

21 листопада 1990 р. було скликано збори вірних, під час яких створено Комітет будови церкви на чолі з п. Мирославом Біласом, який виявився добрим духом будови та щедрим її меценатом. До складу комітету увійшли: Роман Качмар, Владислав Бунько, Катерина Гамулка, Марія Бутрим, Євген Любас, Іван Пік, Зенон Дранка, Станіслав Міхніч, Мирон Міштук, Теодор Филяк, Ярослав Кордан та Дмитро Шарко.

Одночасно з турботами про земельну ділянку, черговий раз проводились переговори з місцевою євангелицькою парафією щодо можливості відправ греко-католицьких богослужінь у їхньому храмі. В той час парохом в Ґіжицьку був пастор Януш Ягуцький, який цього разу прийшов з великою допомогою. Мало хто знає, що його мама була українкою.

Щоб збудувати добрі відносини і взаємну довіру, почались організувати у Ґіжицьку Екуменічні богослужіння, спільні зустрічі, розмови євангеликів та греко-католиків. Це дало результат. 7 квітня 1991 р. парафіяльна спільнота Євангелицько-Аугсбурзького Костела в Ґіжицьку тим разом висловила згоду, а 8 квітня 1991 року було підписано офіційну угоду. про надання храму для потреб греко-католицької громади на час будівництва власної церкви. Греко-католики згадують особу пастора Януша Ягуцького з великою теплотою і вдячністю, бо саме він, в трудний час, надав українській громаді підтримку і допомогу.

Особливою подією стало освячення хреста та ділянки під будівництво церкви, яке здійснив Владика Іван Мартиняк 18 травня 1991 року. В цей день на площі зібралася велика громада вірних не тільки з Ґіжицька, але також з Круклянок, Видмін, Венґожева, Кентшина, Мілок, Бань Мазурських та інших місцевостей. На торжестві посвячення були присутні: Генеральний вікарій о. Юліян Ґбур з Гурова-Ілавецького, тодішній Декан ольштинського деканату – о. Мелетій Білинський ЧСВВ, магістр Василіянського Новіціяту – о. Володимир Ющак ЧСВВ та багато інших священників. Присутні були також: пастор Януш Ягуцький з членами парафіяльної ради, о. Юрій Сенейко – парох православної парафії в Ґіжицьку, римо-католицький декан та о. Едвард Бурчик зі Старих Юх – великий приятель нашої церкви та сердечний друг покійного о. Мирослава Ріпецького. Не забракло представників міської влади. Присутнім був бургомістр Ґіжицька Ян Грабовський, його заступник та Голова міської ради.

5 травня 1991 р. – Перемиський єпископ Іван Мартиняк, своїм декретом, формально заснував парафію у Ґіжицьку.

Перша греко-католицька Свята Літургія в Євангелицькому храмі служилася 26 травня 1991 року у свято Зіслання Святого Духа за участю Генерального вікарія о. Юліяна Ґбура, о. Петра Кушки ЧСВВ та о. Марка Скірки ЧСВВ.

Ділянку під будову церкви закуплено 21 травня 1991 року, і того ж самого дня міська влада нотаріально передала її у довічне користування парафії. Проект храму розробив архітектор із Перемишля – інж. Яцек Мермон, з яким було підписано договір 20 травня 1991 року.

Хоч ділянку вже було придбано, у серцях людей жевріли сумніви: чи під силу їм буде довести справу до кінця, бо парафія не так вже велика, а її вірні не так сильні. І тут з допомогою прийшли усі навколишні греко-католицькі парафії і поодинокі вірні з Польщі та української світової діаспори, які жертвували свої кошти на будову храму. Про збір коштів дбали отці-василіяни: Петро Кушка, Марко Скірка та Григорій Столиця. Щедрість жертводавців, працьовитість парафіян та відданість згаданих отців дозволили побудувати храм в дуже короткому часі.

До зими 1991 р. було завершено будову підвалу та перекриття над ним. Майстрів для будівництва церкви привіз з Одещини пан Теофіль Филяк. Майстрам кожного дня з великим ентузіазмом допомагали вірні. Багатьох із них, вже немає посеред живих, це: Юлія Флис, Марія Яремус, Ярослав Кордан, Роман Качмар, Теофіль Филяк, Катерина Гамулка, Іван Міхніч, Зенон Дранка, Емілян Мартиняк, Ірина та Роман Заобідні, Олександр Руднянин, Олекса Шарко.

Протягом 1992 року було зведено стіни храму та встановлено дах. Дах на церкві та куполи також були зроблені майстрами зі Львова. Варто згадати, що: Зенон Дранка – зробив підключення до водопроводу та каналізації; виготовлення дерев’яної конструкції куполів церкви, лавки і сповідальниці зробив – столяр Богдан Филяк; балюстради на хорах та двері – столяр Мирон Міштук; вікна – Богдан Бунько; двері – пан Підпірко з Пілаків, а мармурову підлогу – уклав пан Юнович. Христофор Патра – утеплив купол церкви зсередини, покрив гіпсокартоном і разом зі Славомиром Іванюрою побілив стіни. Матеріали необхідні для забудови власним транспортом привіз Владислав Бунько від оптовика з Марок. Олександр Ориньчак – виконав облицювання плиткою та плінтусами в церкві, підвалі й на хорах. Мирослав Білас – провів електрику, привіз і розстелив біля церкви свіжу, зелену траву. Він також поклав перед церквою бруківку. Решту бруківки довкола церкви облаштував через декілька років Ярослав Телепко. Пані Ганна Любас (нині: Головач) не один раз приймала у своєму ресторані „Relax” – несподіваних гостей парафії.

Після виїзду о. Марка Скірки ЧСВВ на навчання до Риму, відповідальність за будівництво храму перебрав о. Григорій Столиця ЧСВВ, який майже кожного дня працював фізично при будові разом з будівельниками і парафіянами. Завдяки його старанням пані Ганна Хомінська передала для парафії хату на вулиці Зеленій у Ґіжицьку. В другій половині 1990-х років у цій хаті та Марціновій Волі, тодішні парохи о. Павло Старух ЧСВВ, а відтак о. Дмитро Гарасим ЧСВВ, у співпраці з Пластом, – організували табори для дітей.

17 червня 1995 р. відбулося урочисте освячення новозбудованого храму у Ґіжицьку, яке здійснив єп. Іван Мартиняк.

1998 року було встановлено систему опалення, але воно не забезпечувало необхідного тепла в церкві, тому через кілька років його модифікували. В 1999 р. фірма Ярослава та Анни Телепко розпочала будувати огорожу навколо церкви. Пізніше було створено іконостас та жирандоль авторства Івана Плоньского та Богдана Бутрима. Ікони до іконостасу написали Катажина та Збігнєв Варакси з Видмін. Впорядковано подвір'я, встановлено громовідвід, звукове обладнання та електронні дзвони, на зовнішній стіні церкви встановлено меморіальну таблицю для вшанування пам'яті жертв операції «Вісла», а біля церкви поставлено березовий хрест в честь пам’яті Великого Голодомору в Україні 1932-1933 рр.

Протягом 1998 року парох о. Павло Старух ЧСВВ редагував «Парафіяльний вісник» греко-католицької парафії Пресвятої Трійці в Ґіжицьку. Бюлетень був не лише релігійного змісту, а й містив актуальні церковні оголошення, вірші та дитячу сторінку. У тому часі в недобудованому, але вже опалюваному, підвалі церкви відбувалися сходини Пласту під керівництвом пл. Мирослави Борової.

У роках 1999-2006 було забудовано підвал (світлицю). Деякий час світлицею займалися пані Стефанія Кордан і пані Галина Красуська. В неділі можна було там з'їсти вареники або тісто приготовані парафіянками. Однак для кращого функціонування підвалу парафіяльна рада вирішила передати управління підвалом подружній парі, Галині та Юрію Красуським, які віддано працювали там до 2009 року. До підвалу придбано більярдний стіл та стіл до настільного теніса. Деякий час відбувались там парафіяльні тенісні змагання.

У 2006 році – поблизу церкви було встановлено камінь, подарований Євгеном Любасом. На камені в польській, українській та німецькій мовах є написана назва церкви. Камінь підготував каменяр з Венґожева – Андрій Фешак.

Кожного року в парафії Пресвятої Трійці у Ґіжицьку відбувається храмовий празник, на який до Ґіжицька прибувають не тільки отці з сусідніх парафій, але й їхні парафіяни. Після Служби Божої, у підвалі, парафіяни пригощають своїх гостей. Зимою в церкві дітей зустрічає св. Миколай, а після Різдва в підвалі відбувається парафіяльний Святвечір. З Вертепом і колядками виступають діти та молодь Міжшкільного пункту навчання української мови та релігії з Ґіжицька. Багато років їх артистично готували вчителі рідної мови — Ірина Патра, Ярослава Кобилко, Мирослава Хоховська та сестри катехитки. Музичні виступи з дітьми та молоддю готував вчитель музики Роман Рапіта. Тепер з дітьми та молоддю працюють – вчителька української мови Аня Филяк та о. Партеній Підчеха ЧСВВ.

2009 року було проведено ґрунтовний ремонт церкви, відновлено іконостас, по обох сторонах церкви встановлено аналої, а над ними розміщено ікони святих. На склепінні купола зображені святі, а нижче ікони найважливіших релігійних свят. Над вхідними дверима знаходиться Тризуб, а над ним картина Хрещення Русі-України. Автором та виконавцем внутрішнього інтер’єру був Христофор Патра.

По роках користування церква знову потребувала ремонту, яким зайнявся Славомир Іванюра. 2019 року Христина і Володимир Міштуки – відновили двері, а через три роки, вони відновили також вікна.

Парафія активно долучається до мистецьких та релігійних заходів, що проводяться в Ґіжицьку. Кожного року парафіяни беруть участь в різних заходах, які організують римо-католицькі, або євангелицькі спільноти – екуменічні моління, Хресна дорога, спільне колядування, різдвяні зустрічі в Домі соціальної допомоги. Парафія надалі активно співпрацює з євангелицькою спільнотою та її парохом Кристіаном Борковським. Про добрі відносини нагадує вірним встановлена над царськими воротами ікона Пресвятої Трійці, яку наші друзі євангелики подарували нашій церкві в день її освячення.

В парафії Ґіжицько діє парафіяльна рада, яка складається із секцій: будівельна, літургійна, порядкова, харитативна та секція збереження національної свідомості.

З перших днів існування Ґіжицької парафії діє церковний хор. Перших хористів згуртувала в 1990-их роках Катерина Добжанська. Вже у своєму храмі, довголітнім і відповідальним керівником була пані Катерина Константинович. Після неї диригентом хору стала Вікторія Петюк, яка приїхала до Ґіжицька з українського міста Дубно. Під її керівництвом хор брав участь у численних заходах парафії та міста. Сьогодні опікуном хору є Іван Пік.

Церква Пресвятої Трійці в Ґіжицьку, немов писанка, стоїть в оточенні зелені, але щоб цей образ зберігся працює багато людей. Від самого початку існування святині дбали про неї Марія Міхніч та Марія Козьолко. Згодом їхні обов’язки перейняла Марія Новік, яка протягом багатьох років віддано й сумлінно служила церкві. Разом із Михайлом Кащаком, вони довгий час дбали про порядок та красу храму. Певний час у церкві допомагали Люба Целеп, Олександра Осєчко та Ірина Чумак. Нині про чистоту й красу святині щоденно дбає Стефанія Когут, якій допомагають Ірина Тимoшук та Віра Банась. Про лад довкруги церкви, квіти та чистоту вишитих рушників піклується Галина Пік. Родина Міштуків дбає про те, щоб на кожне Різдво були гарні ялинки, а на храмові свята свіжі берізки.

У співпраці з місцевим гуртком Об'єднання українців в Польщі, а пізніше з Мазурським відділом ОУП, парафія в Ґіжицьку з 2001 року організовує Міжнародні концерти духовної музики, які стали важливою подією в регіоні, бо беруть в них участь хори різних конфесій з Польщі та з-за кордону. Концерти відбуваються у храмах Ґіжицька, Венґожева, Круклянок, Бань Мазурських, Видмін, у Бистрому та Вількасах. Репортажі з цих концертів можна подивитись в соцмережах та телебаченні, послухати в Радіо Ольштин. Про ці концерти пишуть: «Наше Слово», “Газета ґіжицька” та “Газета ольштинська”. Ініціаторами і першими організаторами цього заходу були Марія і Роман Туз та Іван Пік. Парафія Пресвятої Трійці спільно з діячами ОУП, кожного року співорганізовує та патронально підтримує зустрічі дітей на заході «Свято дитячої творчості», який останнім часом відбувається в Ридзеві. Ідея Свята народилася в 1995 році, в Міжшкільному пункті навчання української мови і релігії у Ґіжицьку при Початковій школі нр. 7, коли вчительки української мови Ярослава Кобилко та Ірина Патра вирішили зібрати дітей з регіону, щоб вони могли показати на сцені свої художні таланти та радісно провести разом час.

З 1995 року парафія, спільно з Гіжицьким Міжшкілним пунктом навчання української мови та діячами ОУП, – організують День Дитини. Спочатку це відбувалося в Марціновій Волі, пізніше в Брожівці, а від декількох років цей захід, вже перейменований на Деканальний день родини, – відбувається в Ридзеві на ділянці Зеновії і Мирослава Біласів.

Парафія, у співпраці з гуртком ОУП, вшановує пам'ять жертв Голодомору, організовує річниці Незалежності України, Шевченківські свята, Святвечори та інші культурні й релігійні заходи.

Коли у лютому 2022 року Росія напала збройно на незалежну Україну, допомога біженцям організовувалася у підвалі церкви протягом багатьох тижнів. Численні парафіяни та члени ґіжицького гуртка ОУП на чолі з Дам'яном Міштуком і парохом о. Василем Парасюком ЧСВВ, – організували допомогу українцям, які опинилися в Ґіжицьку, а також відправляли допомогу в Україну. Через церковний штаб, допомога Україні проходила від повіту, міста, сусідніх гімн та закордонних партнерів.

Волонтерська діяльність триває по сьогодні. При допомозі парафіян – фінансовій, чи організаційній, – Христофор Патра і Дарій Ольшевський разом з Ukrainian Bikers та Міжнародним благодійним фондом «Сeрця разом» передають гуманітарну допомогу людям, які живуть в найнебезпечніших регіонах України. Возять туди гуманітарну допомогу, автомобілі і все необхідне для військових на передову.

Великоднього ранку 25 квітня 2022 року українська громада Ґіжицька, влада міста і гімни та брати і сестри з України, – спільно засіли до святкового великоднього столу. Організаторами Великоднього сніданку були парафія в Ґіжицьку та гурток Об'єднання українців в Ґіжицьку, а спонсорами – Мирослав і Роман Біласи.

Дітям у Ґіжицьку завжди надавалося особливої уваги. До 2023 року навчання катехизи в Ґіжицьку проводили Сестри Служебниці НДМ, з якими пов’язана історія парафії Пресвятої Трійці в Ґіжицьку. Їхня місія почалася у 1984 році, коли дві монахині – с. Йосафата Боднар та с. Магдалина Ожанська – прибули до міста, щоб у приватному помешканні панства Ольги та Миколи Пекарів – навчати дітей релігії.

З початком дев'яностих років засновано у Ґіжицьку Міжшкільний пункт навчання української мови та релігії при Початковій школі нр 7. Уроки відбувалися в годинах 16.00-19.30. Пізно, але завдяки тісній співпраці сестер, вчителів української мови, батьків і самих дітей, вдавалося успішно працювати, проводити культурні та організаційні заходи. Упродовж років сестри формували не лише релігійну, але й національну ідентичність вірних. Сестри разом з вчителями, батьками і дітьми відвідували мешканців Дому соціальної допомоги, щоб показати, що християнство – це не лише слово, але й вчинки. Сестри були присутні в парафіяльному житті: організовували реколекції, академії, майстер-класи, між іншими, з іконопису, які ставали вступом до глибинної молитви Сходу.

Протягом років в Ґіжицьку служили сестри Служебниці: Йосафата Боднар (1984–1990), Магдалина Ожанська (1990-1991, 2014-2016), Стефанія Бучковська (1991-1995), Олена Манькут (1995-1998, 2008-2014, 2016-2022), Анна Дрозд (1998-2001), Наталія Маціна (2001-2008), Оксана Ващур (2022-2023) та Франциска Саламашек (2016-2022). Сестрам у парафії допомагали інші сестри: Партенія Куриляк, Татяна Ковальчик, Дам'яна Вільховська, Єремія Підлипчак та Даниїла Шумна.

Після виїзду сестер, катехизи навчали василіянські ченці: ієродиякон Богдан П'єтночко та парох о. Василь Парасюк ЧСВВ. Зараз релігії в місцевій початковій школі нр 7 в Ґіжицьку навчає теперішній парох о. Партеній Підчеха ЧСВВ. Він також збирає кожної неділі молодь для роздумів над Словом Божим.

На початку 2024 року при парафії засновано Чоловіче Братство св. Василія Великого, до якого приєдналось 10 осіб.

26-29 серпня 2025 р. в парафії відбувся Другий Василіанський Молодіжний З’їзд «Гірчичне зерно». Це проект, який має на меті допомогти молодій людині реалізувати себе, зберігати християнські цінності в сучасному світі. З Ґіжицької парафії походить диякон Богдан П’єтночка.

Від самого початку душпастирську опіку над греко-католицькою громадою в Ґіжицьку здійснювали отці Василіяни. Перші ініціативи щодо організації богослужінь були започатковані в листопаді 1990 року за активної підтримки о. Марка Скірки ЧСВВ (1991-1992). Саме отці Григорій Столиця ЧСВВ (1992-1996) і Петро Кушка ЧСВВ (1991), а також парафіяльна рада, взяли на себе велику відвічальність за збір коштів на будівництво церкви. Протягом історії парафії душпастирське служіння здійснювали василіани: Павло Старух (1996-1998), Дмитро Гарасим (1998-2009), Василій Кепещук (2009-2016), Василь Парасюк (2016-2024) та Партеній Підчеха (від 2024 р.).

Згідно з парафіяльною статистикою в роках 1991-2025 у парафії було: 258 – хрещень, 123 – вінчання та 281 – похорон. Парафія Пресвятої Трійці в Ґіжицьку була створена Василіанами завдяки рішучості та активності парафіян. Не всі прізвища працьовитих парафіян і добродіїв храму були тут записані, але кожен із них залишив тут не одну краплю поту і не малий гріш.

Сьогодні храм Пресвятої Трійці – це не лише місце молитви, але й символ сили духу, збереження віри, української мови, християнської культури й традиції у Польщі.

Для переселених українців в рамках операції «Вісла» 1947 року, церква стала домом душі, а для мешканців міста Ґіжицька – прикладом того, як у атмосфері взаємоповаги можуть співіснувати різні культури та релігії.

Ірина Патра Ґіжицько, 2026 р.