Спогади о. Василя Гриника (7)

Виготовлено на основі звукозапису розмови о. Бориса Балика ЧСВВ з о. Василем Гриником з дня 23.09.1976р. і 4.11.1976р., що зберігається у Василіанському Архіві в Варшаві (ВАВ), Фонд ХІV, справа 6, один. 4,1 і 4,2.

Вбивства інших священиків та мирян

Вбили також (1944р. о. Мирона – І.Г.) Камінського з Миротина. Він був сотрудником в Ярославі і приїхав попрощатися з мамою, та не доїхав додому. Його вбив сусід, щоб він не одідичив маєтку Камінських в селі, де парохом був о. (Ілля – І.Г.) Федевич, к. Каньчуги, – там вже проповідь по-польські треба було говорити. А о. Білик втік з Ярослава.

Там також по дорозі до Канчуги вбили о. (Іллю – І.Г.) Федевича. І також вбив його сусід поляк на дорозі. Він пустився за отцем Федевичом і вбив.

Страшно побито о. (Теодора – І.Г.) Ярка з Полнятич, так що він не міг сісти. Так його побито при переслуханню. Потім його син священик, що переїхав на тамтой бік, приїхав за батьком. Я йому позичив гроші, він викупив о. Ярку і взяв на тамтой бік. Вони були в парохії Торки к. Сокаля і там, здається, що оба пропали [інформація не підтверджена – І.Г.].

Коли йде про о. (Михайла) Плахту, то він був у селі Сурохів. Він там пішов з села Чернева, де був завідателем. [...] Потім на його очах застрілили сина, а потім також жінку, але не знаю, чи також на його очах. Їх помордували і закопали до тепер не знати де.

[...]

[...] Також чув я про о. (Григорія – І.Г.) Сивака з Букови, що їхав з Фельштина і в дорозі в лісі його вбили, і також не знайдено тіла.

Отець (Микола – І.Г.) Головач в Боська згинув, як вертав із зібрання. Він вів такий кружок молоді і давав якесь представлення. Тоді він вертався пізнім вечором і його з заду застрілили поляки. Потім, як німці прийшли до Боська, то там їх вітав о. (Микола – І.Г.) Величко, а вони застрілили його (11.09.1939 – І.Г.). Вони були зле поінформовані і думали, що це є польська часть села – польську частину назвали українською, а українську – польською.

Також в Карликові загинув о. (Адам – І.Г.) Слюсарчик. Мав я навіть звідомленя партизанське (про те) як його мучили. [...] А отця Слюсарчика забили серед таких тяжких мук.

Вбито отця Крису десь в дорозі (інформація неправдива – отець Йосиф Криса виїхав на Радянську Україну – І.Г.). Він працював в селі Іздебки, то є Посяння. Я його ближче не знав. Я знав Крису, нашого питомця з семінарії, але чи то був той самий, то не знаю.

Були також масові вбивства. В Малковичах згинула імость і так коло 100 парохіян. Імость там була дуже побожна. Вона приходила до Перемишля і я її знав, - то була моя пенітентка. Там був напад. Імость сховалася десь під ліжко і так її застрілили. Я сам її ховав. То була жінка о. (Івана – І.Г.) Дмитраша, він був хворий і трясся. Священика тоді не знайшли.

У Вільчанах (? – інформація неточна) також напали на плебанію (приходство – І.Г.). Там була пошта, яку провадила донька, то донька й імость сховали отця на ту пошту і йому нічого на сталось. Зараз він у Львові. Але імость і донька потерпіли і може ще якісь особи. Їх арештували і казали йти до Сяну. Вони не хотіли йти і їх постріляли. Їх також я ховав.

Погром був також в Павлокомі. То є вже докладно описано в книжці, що вийшла в Америці. Там згинув (3 березня 1945 р. – І.Г.) священик (Володимир – І.Г.) Лемцьо і ціле село – коло 600 осіб. На це село завзялися, бо це було одиноке українське село в околиці. На кілька днів перед тим на те село нагромадилося поляків, що мали помордувати українців. Поляки зайшли до церкви і там питалися хто якого обряду, чи перейде, чи ні. Хто сказав, що не перейде, того гнали на цвинтар і там стріляли. Так само, як когось злапали на селі, то провадили на цвинтар. А потім оголосили, що то зробила УПА, але це - неправда. Тепер там ще є церква, але править там польський ксьондз, наші богослужіння там завмерли.

В Острові в 1945р. вбито родину Мочилів. Я їх знав і їх ховав. Вони були десь на стриху і там їх знайшли. Їх хлопця я учив, він був дуже побожний.

Погром був також там, де (Іван) Дем’янчик був парохом (Скопова – І.Г.) к. Порохника. Той Дем’янчик, як в Порохнику – о. Кобрин, який виїхав до Америки, а там був вже о. Якомович. Отець Якимович виїхав до Судової Вишні, а заступав його о. Дем’янчик. Десь на дорозі його злапали і казали, щоб він не їздив нігде: «bо jest jeden Bóg», і щоб йому щось не сталося по дорозі. Він, однак, не послухав того і дальше їздив. Одного вечора напали і всіх вимордували. Там було щось 8-ро доньок того священика і двох зятів. Приїхав з села в Ліщині і ту шукав безпеки, і тут його вбили і цілу родину, але не пам’ятаю як це село називалося.

В Добрій (неправильно, має бути в Дубровиці – І.Г.) к. Сіняви пароха (Миколу – І.Г.) Добрянського-Нісевича, що так жив зі шляхтою польською так мордували, що аж підкидали. Його застрілили.

Чув я також, що вбито людей в селі Гориці к. Сіняви, але докладного числа не знаю. Там було щось, але парох вийшов ціло і про це оповідав.

Дуже багато (людей) загинуло в селі Пискоровочі – коло 90. Там була дівчина, що вступила до василіянок - Береза, то вона оповідала. Вона там була, звідтам походила, зять її вигнав з дому, бо не мав з неї користі, бо вона була хвора. Вона тут прийшла і тут доробляла, а потім вступила до василіянок. Там казали людям переселятися на тамту сторону. Вони не дуже спішилися. Тоді казали їм йти поляки до Уряду громадського. Вони там пішли, зачала їх списувати якась комісія більшовицька. Це слабо йшло і тоді вони вдарили. Більшовики ніби були для оборони, але не спішилися з обороною і наших висікли. Там було двох священиків, але вони втекли. Церкву зруйнували до фундаментів.

У Молодичах – там, де був о. (Андрій) Рожак, але про це не знаю докладніше. Також вбито багато людей, так що везли по возах багато вбитих жінок, так що ногами висіли і так баламкали.

В самим Перемишлі вбили тільки кілька осіб. Вбили Музику Михайла. Це був молодий хлопець, пішов в партизанку, потім вернув і його під домом забили. Ближчих обставин не знаю – то знав би Медвіть-кравець, бо то був його товариш. То Медвіть оповідав мені, що він зблизився до мешкання своїх родичів і тоді (його) застрілили поляки.

Також на Холмщині вбивали і переселювали. Тих випадків було багато, але наші Галичани були відділені від Холмщини і вони не вміють подати ближчих даних як там мордовано. Там вже були православні і греко-католики.

[...]

Всіх, я так рахував, що вбито коли 30 наших священиків (насправді загинуло набагато більше), бо я мав листу, яку таємною дорогою переслали мені бандерівці. Я закопав її і тепер вже не маю.

Але я не пам’ятаю випадку, щоб в околицях Перемишля був вбитий латинський священик.