М. Северина ЧСВВ – спогади

Дещо із записника с. Северини

(1936 рік «НОВА ХАТА»)

«Свята на еміграції мають свій особливий характер. Різдво і Великдень. Це свята, що стягають людей із найдальших периферій, зближають усіх до себе; тоді кожний почувається до обов’язку послухати в церкві рідного слова, рідної пісні.

В році люди заходять до чужих церков; оправдовує їх віддаль, брак часу, непогода. Але на Великдень ніхто себе не виправдує, всіх притягає якась непоборна сила: це пам'ять про цей день у рідному Краю.

Зачинаю від Квітневої неділі. Мале розчарування. Нема наших оксамитних «базьок»; священик посвячує галузки пальми. Вони якісь чужі! Більше поезії в собі має справжня перша весняна «базька» (…)

Куди-небудь загляньте, всюди наші жінки заняті порядками і печивом. А чи наші всі господині зберегли українські звичаї, чи забули і поминають їх? (…)

Одного не можна поминути. Великдень – це не тільки свято радості, це не тільки свято гуманності. Великдень – це день чисто український. Тоді лунає пісня, така щира, така сердечна, як найкраща молитва до неба…».