Ульгівок - звичаї на св. Андрія

Спогади Миколи Кухарчука

АНДРІЯ

В місяці грудні припадало "Андрія", того ніхто не святкував, але вечором перед Андрієм в селі був великий рух, особливо молодіж, дівчата збиралися по хатах і ворожили собі про свою долю. Найбільше популярним було виливання воску. Топлено віск і гарячий виливано до миски, в якій була холодна вода. З воску на воді повставали різні фігури, подібні до людей, звірів чи інших речей, відповідно до фігури тлумачено собі ворожбу.

Наприклад, як фігура була подібна до мужчини, означало, що дівчина вийде в тім році замуж. Ворожили в той спосіб скільки дітей буде мати, вийде за бідного чи багатого і т. д. Рівно ж подібно, як і на Новий рік виходила дівчина перед хату і наслухувала з котрої сторони бреше (гавкає) собака, то з тої сторони прийде її будучий муж. Було багато втіхи, жартів і радости, але були декотрі і смутні, як не по їх думці виходили фігури під час вороження. В той вечір дівчата хлопців до хати не впускали, а навіть щільно заслонювано вікна, аби ніхто не підглядав. Щойно пізніше можна було зайти до хати. Все було дуже секретно.

Хлопці, знову, зі своєї сторони мали роботу. Стелили дорогу соломою від хати хлопця аж до хати дівчини, до якої той хлопець залицявся, або принаймні було підозрілим, що думає про ту дівчину. Солому брали переважно з загати (загатою називалось те, чим господарі обкладали стіни хати чи стайні на час зими аби було тепло) – не однин батько по Андрієві в тріскучий мороз мусив другий раз ставити загату. Як дорога була стелена до такого хлопця, що дівчина його хотіла і про нього мріяла, а родичі мали на нього охоту, то в хаті була тиха радість. Але як було відворотно, то не один (стор 82) батько був злий і проклинав тих, які розвалили його загату.

Ніколи той сам хлопець не брав участі в стеленні соломи. Робили то інші, які крились аби ніхто не знав про те хто то зробив.

На другий день вставали люди дуже рано, виходили на улиці і оглядали до кого стелена дорога соломою. Село було велике і тих доріг було дуже багато, всюди повно соломи, а дітвора бігали по селі і розшифровували до кого стелено.

Дівчата сходились гуртками і ще довго гомоніли про вчорашній вечір і стелену дорогу. А було про що говорити, «темату» було "на довшу мету".

Так було до І-ї Світової війни 1914 р. По війні той звичай рівно ж заникав і з кожним роком тратив свою вартість, але потроху видержав аж до виселення 1947р.

Стор. 81-82 – переписано мовою оригіналу, з деякими правками редакції.

Переписала Люба П’єтночко