Спогади о. Василя Гриника (4)
Виготовлено на основі звукозапису розмови о. Бориса Балика ЧСВВ з о. Василем Гриником з дня 23.09.1976р. і 4.11.1976р., що зберігається у Василіанському Архіві в Варшаві (ВАВ), Фонд ХІV, справа 6, один. 4,1 і 4,2.
Семінарія в Перемишлі до 1945р
У червні 1922 р. я закінчив семінарію. Вперше я поїхав до брата до Тенетиськ. Там на Івана запросив мене парох Гребенного на празник в Селиськах, в філіальній (дочірній – І.Г.) церкві. Там я, однак, не поїхав, бо дістав телеграму від канцлера (о. Миколи) Грицеляка, щоб на Івана приїхати вже до Перемишля, де я став другим сотрудником при катедрі. Тоді я мешкав в покою на горі, в крилошанина і пароха Богачевського (там, де є тепер дзвіниця, потім город, і те мешкання мав Богачевський). Першим сотрудником був Головач. Я вчив також в польських народних і заводовій школах гр.-кат. дітей. Тоді наша школа Шашкевича ще не була зорганізована, зрештою, там вчив Комарницький. В 1923 р. я почав працювати в Семінарії в Перемишлі як духівник. Кожного вечора я давав точки питомцям (семінаристам). Служби Божі для питомців не завжди я правив, бо це робили настоятелі. Я часом відправляв в неділі. Як духовник я замешкав у Семінарії. Коли я згадую питомців, то не видно було якогось великого мого впливу на (їхнє) зростання в побожності. Я кожного тижня, звичайно в четвер, давав також конференції про душпастирсье життя, а пізніше завели кожного місяця день духовного зосередження, який я провадив. Як духовник я також вчив аскетики, але вони на тому посміхалися. Цю аскетику я вчив з латинського підручника. Духовником я був, доки з Риму не вернув о. (Микола) Денько, тобто до 1931 року.
В 1928р. я почав викладати також історію Церкви. Переді мною взагалі не було викладів з історії Церкви в Україні (Унії). Курс обнімав десь може 2 години лекцій тижнево. Я сам приготовив скрипт, але не читав, а радше свобідно викладав матерію. З машинопису моїх скриптів вийшло щось 16 томів. Мої скрипти я представляв Заїкінові і Дмитрові Гулицькому, редакторові „Бескиду”, який власне давав (Вячеславові) Заїкінові. [...] Я викладав за планом (Юліана) Пелеша (перший єпископ Станіславівської єпархії, жив в роках 1845-1896 – І.Г.).
По преосвященнішим Лакоті ректором став (о. Василь) Пинило, а потім - Дмитрасевич (здається в 1926). Пізніше з Риму приїхав о. Іван Кузич і десь 1928р. став ректором. Отець Кузич викладав філософію, о. Володимир Голинський – догматику Сходу, о. Решетило – Святе Письмо Старого Завіту, о. Пинило – моральне і пасторальне (богослов’я), о. Мельник також моральне (богослов’я), о. (Стефан) Граб – церковно-слов'янську мову, о. Демянчик (Іван) – спів, а о. Денько був духовником. З гуртка перемиських професорів найбільшим науковцем був однак Преосвщ. (Григорій) Лакота, який працював в бібліотеці.
Семінарія мала свій писаний статут, підтверджений Преосв. Йосафатом (Коциловським) і уложений Лакотою. Це був сталий статут. Професори і прокуратор Пархач, який викладав догматику, мешкали в Духовній семінарії. Професори мали удержання в семінарії. Вони мали щомісячні пенсії, які в якійсь мірі походили від польського уряду, але також з багатших парафій брали пенсії парохів на семінарію. Парохів на таких парафіях назначали тільки тоді, коли прирекли, що віддаватимуть (пенсії) на семінарію. Професори отримували коло 200 зл. від держави, а крім цього отримували від Єпископа з парохії, і в сумі доходило до 300 зл.
Держава давала також на утримання богословів, покриваючи приблизно 70 відсотків коштів утримання. Приблизно давали біля 50 зл. Ректор подавав виказ кількості (список) богословів і тоді держава платила.
Буде продовження
- Перегляди: 8707